Реджеп Йилмаз – тренер воротарів із Туреччини. Сам походить із міста Трабзон. Свого часу працював в академії "Бешикташа", таборі "Ліворно". Останні роки працює в Україні. Зараз - директор департаменту голкіперів клуба " Атлетік" в Одесі.
За останні роки воротарських питань накопичилося доволі багато. "Динамо" ніяк не може знайти заміну Шовковському, українські воротарі намагаються підкорювати Європу, почали з’являтися молоді голкіпери. На ці та інші запитання автор спробував знайти відповіді в розмові із Реджепом.
Голкіпер – це не тільки гра у воротах
- Як Ви оціните воротарську школу в Україні?
- Не вважаю воротарську школу голкіперів в Україні сильною. Воротарі просто виконують свою роботу – намагаються відбивати, ловити чи вводити м’ячі. Для сьогоднішнього футболу цього замало. Воротар – це не тільки гра у воротах. Потрібне розуміння гри, щоб десь передбачити ситуацію, щоб воротар міг починати атаки, за необхідності допомагати захисникам виходити із-під пресингу, тобто, вміти грати ногами. Цього в Україні я майже не бачу.
Велика проблема – психологія, та відсутність психологічної стійкості. Після невдалих матчів, чи епізодів, воротарі просто втрачають будь–яку впевненість. Тут повинна бути не тільки робота тренера воротарів, психолога, але і бажання самого голкіпера розвиватися, як особистість, прагнути нових висот. Воротар повинен залишатися спокійним та врівноваженим, тільки в таких умовах він може показати свою кращу гру.
Здивувало також, що дуже мало довіряють своїм власним вихованцям. Якщо є проблема із воротарями та є можливості, то краще запросять іноземця, ніж будуть працювати над власним молодим гравцем. Хоча власні талановиті хлопці є. Андрій Лунін показав, що якщо мати шанс, то нічого неможливого немає.
- Які проблеми ви вбачаєте в українській воротарській школі?
- В юнацьких та молодіжних командах потрібно будувати процес так, щоб юнаку було цікаво працювати. Щоб він бачив та розумів цілі, до яких йде. Неможна щодня їсти плов. Тренування повинні відрізнятися. Юнацько–молодіжний рівень – це час навчання, отримання досвіду та здобуття знань та вмінь для дорослого професійного футболу.
Із найбільших вад у дорослому футболі, серед команд УПЛ та нижчих ліг, звичайно, є гра ногами. В Україні зазвичай воротарів тренують ті, хто свого часу пройшов радянську школу футболу. Тоді гра ногами була майже непотрібним елементом, адже після паса від свого можна було брати м’яч в руки. Зараз за такою методологією вчать і молодих воротарів.
Ну і звичайно, що психологія. Воротар повинен думати про футбол, а не те, що після можливої помилки він сяде не лаву запасних. Особливо це стосується молодих воротарів, які у більшості своїй є талановитими та обдарованими хлопцями, але не зовсім вірять у свої сили.
П‘ятов – "номер один" в Україні
- В Дениса Бойко нічого не вийшло, ні в Туреччині, ні в Іспанії. Коваль теж провалився в "Депортиво". Чому українські воротарі не можуть закріпитися в європейських командах?
- До європейського футболу потрібно адаптуватися. Там неможливо грати, як в Україні. Тим паче, що від легіонера завжди великі очікування. Для воротаря важливо знати мову, щоб мати прямий контракт із захисниками, мати можливість ними керувати. Потрібно мати відповідний авторитет в команді, щоб тебе слухали інші гравці, насамперед захисники. Тому таланту і рівня гри, яких вистачає для того, щоб бути успішним в Україні, недостатньо, щоб демонструвати рівень в європейських чемпіонатах. Особливо в топ-5, де кожен матч потрібно проводити на всі сто.
- Наскільки сильний воротар Андрій П’ятов? Наскільки тверді його позиції в збірній та клубі?
- Поки не бачу конкуренції для П’ятова в Україні. Він заслужено перший номер і в збірній, і в клубі. Воротар зробив себе сам, своєю роботою, бажанням вдосконалюватися та вчитися новому. Працездатність та стабільність зробили його тим, хто він є. За час роботи тренерського штабу Фонсеки Андрій значно додав у грі ногами. Його наступником у збірній бачу Андрія Луніна.
- Наскільки "Шахтарю" буде важко без П’ятова у майбутньому?
- Буде важко, хто б його не замінив: легіонер, чи український воротар. Захист та голкіпер "гірників" вже зіграні між собою роками. Працюють не один рік в колективі. Всі притерлися один до одного, знають сильні та слабкі сторони один одного. Тому всьому новому потрібен час на адаптацію та притирку. Не бачу ні Микиту Шевченка, ні Олега Кудрика наступними номером один в "Шахтарі".
- В "Динамо" після Шовковського змінюються воротарі один за одним, але стабільності немає. Кого ви бачите "номером один" в столичній команді?
-У мене немає відповіді на це запитання. Бойку вже 30 років, але окрім виступів у "Дніпрі" він провалився в "Динамо", "Бешикташі" та "Малазі". Він може грати тільки при повній довірі. Рудько намагається копіювати за стилем гри та особистими якостями Шовковського. Але ж відомо, що будь–яка копія - гірше оригіналу. Майстерності та харизми йому точно бракує. Коваль, на жаль, не виріс із перспективного в стабільного воротаря. Наразі найбільш мені імпонує Бущан. Він молодий, має гарну антропометрію, але травми та відсутність досвіду йому заважають. Не можна спиратися на воротаря, який пропускає велику частину сезону через травми. Молодь в лиці Маханькова, Кучерука ще до гри за команду рівня "Динамо" не готова. Не виключаю, що боси "Динамо" влітку будуть купувати нового воротаря.
Українським клубам не потрібні воротарі-легіонери
- Зараз багато говорять про таланти та перспективи Андрія Луніна. Яке Ваше ставлення до цього воротаря?
- Мені імпонує Лунін. Бачу в ньому великий потенціал. Одна із найбільших його чеснот – впевненість у собі, він продовжує грати навіть після невдалого епізоду та навіть матчу. Лунін проявляє бажання вчитися, має схильність до самоаналізу. Також доволі непогано грає на виходах. Хоча помилки трапляються. Із недоліків – гра ногами, не вистачає досвіду. Захист у "Зорі" не самий надійний, тому кіпер має багато роботи. Хочу, щоб він продовжив виступати в клубі, де буде розвиватися та прогресувати, а не тільки будуть покладати великі очікування. Хотів би бачити його в "Динамо".
- В якій із команд УПЛ Вам найбільше подобається тренерська робота із воротарями?
- В "Зорі". Вони змогли зробити із Микити Шевченка, Олексія Шевченка та Андрія Луніна воротарів збірної України. Хоча до цього їх майже ніхто не знав. Влітку до команди Вернидуба має перейти і Махарадзе. Вважаю, що він теж зможе вирости в цій команді та зробити крок вперед.
- Олександр Рибка вже півтора сезони грає в Туреччині. Як у нього там справи?
- Його команда вилетить у цьому році із вищої ліги. Вини Рибки в цьому немає, "Карабюкспор" має проблеми із фінансами. В наступному сезоні він там навряд чи залишиться. Прогресу в Туреччині Рибка не здобув. Грав завдяки своєму досвіду.
- В Україні свого часу Войцех Ковалевский та Ян Лаштувка грали за "Шахтар". Потім чех продовжив виступи в "Дніпрі". Чи варто українським клубам звертати увагу на легіонерів–голкіперів?
- Ні. Зраза економічно час не кращий, щоб витрачати зайві гроші. Місцеві воротарі – талановиті, просто їм не вистачає певної роботи. В деяких випадках це - індивідуальна робота, в інших – тренерська. Вважаю, краще проводити стажування та вдосконалення тренерів, щоб вони могли розкривати сильні якості воротарів, сприяти їх прогресу.