Спортивний директор ФК "Волинь" Валентин Кошельник став гостем програми "Все про спорт" на телеканалі "Аверс". Спілкування відбулося одразу після нічийного матчу проти "Інгульця".

Валентине Івановичу, поділіться враженнями від останнього матчу нашої команди. Нічия на виїзді – це непоганий результат?

Хотілося б одразу привітати усіх тих, хто вболіває за український футбол і за нашу "Волинь". Хочеться усіх привітати і запросити до нас стадіон – приходьте, підтримуйте, бо без вашої підтримки ніякий футбол – не футбол. По останній грі – була нічия, однак ви знаєте, що у перших турах ми пропускали багато голів, а останні три гри зіграли на нуль. Я вважаю, що дві нічиї, перемога, і жодного гола у свої ворота – це нормально. Чемпіонський графік – на виїзді нічиї, удома перемоги.

До слова, минулого сезону ми так йшли – наприклад, з "Колосом" та "Інгульцем" грали на виїзді унічию, а вдома перемагали. Чотири очки у матчах з такими суперниками – це прийнятний графік?

Я думаю, що так. По-перше, з восьми ігор п’ять ми зіграли на виїзді, і ще одна перемога – і ми б уже зараз були на вищому місці. Це футбол і чекати від нього несподіванок завжди можна. Вважаю, що наша команда одна із найсильніших і має бути не на шостому місці, а на першому, однак думаю, що з часом все дійде і все буде добре.

Чи очікували ми такого важкого початку?

Знаєте, коли півтора року тому ми прийшли в клуб, ми були на передостанньому місці, нас ніхто всерйоз не сприймав. А зараз на нашу команду налаштовуються, як на останній бій. І ви знаєте, що багато хто стоїть автобусом, грає від оборони. Навіть сильні клуби – той самий "Чорноморець", той самий "Миколаїв" - грали від оборони, а нам треба бігти вперед і розкриватися. Дуже сильно на нас налаштовуються…

Чи можна сказати, що так важко, як зараз, не було ще з весни 2018-го, коли ми зберігали команду в Першій лізі?

Хлопці дуже сильно налаштовані і хочуть завжди переливати, а коли хочеш перемагати, емоції іноді переливають за край. Тому коли надто стараєшся – щось може не виходити. Однак потроху наша гра налагоджується, все стає добре і все стає на свої місця. Думаю, через турів п’ять ми знову з вами зустрінемося, і тоді ми уже будемо у чільній "трійці".

Власне, експерти у різних оглядах Першої ліги відзначали, що краще загальмувати на старті, а потім розігнатися. Чи так це насправді?

Насправді, найкраще почати добре і закінчити добре. І як би там спеціалісти не казали, у нас завдання вийти в Прем’єр-лігу, і ми це зробимо. Я у цьому впевнений на сто відсотків.

Головний тренер команди Андрій Тлумак перед сезоном казав, що задоволений комплектацією команди. А ви?

Комплектацію ми зробили настільки, наскільки могли, і я вважаю, що вона у нас нормальна. Ніякий тренер не буде задоволений на сто відсотків – йому завжди буде когось не вистачати. Він, звичайно, каже, що все добре, однак ще одного-двох футболістів високого класу нам би ще не завадило. Зараз, бачите, отримали травми декілька гравців – і уже ми маємо проблеми.

Були чутки, що і Андрій Тлумак міг не продовжити відносини з командою. Це були лише чутки?

Ніяких перемовин з іншими тренерами чи невдоволення Андрієм Богдановичем не було. У футболі бувають спади, і бувають підйоми. Тоді був невеличкий спад, і це не була проблема у тренері. Якби ми знали футбол наперед, як він закінчиться – це був би не футбол, а якась комп’ютерна гра. А це жива гра – хтось сьогодні кращий, завтра гірший, і найголовніше – це результат.

Важко було втримати кістяк команди? Сумніваюся, що у наших гравців не було пропозицій, в тому числі і з Прем’єр-ліги…

Пропозиції були, однак ви знаєте, що залишив нас тільки Западня. Однак про це ми з ним домовились і нормально розійшлися. Скажу вам, що запрошували багатьох наших футболістів у Прем’єр-лігу, однак вони не хотіли йти. Вони довіряють керівництву клубу та тренерському складу, і вони знають, що з цією командою вони потраплять до Прем’єр-ліги, де вони будуть не новачками, а старожилами.

Можливо, це для них уже справа принципу – добити це питання?

Кістяк нашої команди грає тут уже другий рік – такі, як Сімінін, Кожанов, Болденков, Климець молодий – вони уже зіграні і вони уже хочуть разом вийти до Прем’єр-ліги, і їх не переманить ніхто. Тим більше у нас все добре, хороші зарплати, офіційні зарплати, усе вчасно отримують…

Головний тренер все-таки сказав, що психологічно по команді вдарила дуель з "Карпатами". А які тоді емоції були у вас і чи встигли вже вони вщухнути?

Емоції стихли, хоча тоді вирували – я сам не знав, як себе вести, як це пережити. Ми розуміли, що ми не були слабшими за "Карпати", а були сильнішими, але так склалися обставини, що ми не вийшли до Прем’єр-ліги. Однак – це футбол. І перші тури цього чемпіонату якраз були цими психологічними наслідками.

Зараз люди вже потроху повертаються з відпусток та канікул, приходять на футбол. А команда у домашніх матчах продовжує показувати стовідсотковий результат. Як вважаєте, домашні стіни будуть нашим козирем у цьому сезоні?

Ми розуміємо, що, до прикладу, у таких команд, як "Зоря" чи "Олімпік", немає своєї аудиторії, і стіни не можна назвати рідними. А під час наших ігор, на нашому стадіоні, у нашому місті – ми відчуваємо відповідальність. І навіть коли у нас був матч без глядачів, ми чули підтримку наших фанів з-за території стадіону, і нам це було дуже відчутно і дуже приємно.

Поряд з "глибами" українського футболу – Бартуловичем, Кожановим, Сімініним, Михаликом – свій шанс отримують молоді гравці, у тому числі з команди "Волинь" U-19. Чи можна це назвати вектором нашої команди, що все більше буде у нас молодих гравців?

Молодь повинна вчитися. І коли є такі гравці, які не лише передають свій досвід на футбольному полі, а й за його межами… Я знаю, що вони підказують молодим, а ті до них прислухаються. Звичайно, вони вважають себе самостійними, однак правильна порада ніколи не зашкодить. Тому думаю, що такий сплав досвіду та молоді – це дуже добре.

Згадуючи про команду U-19 – вона видала непоганий сезон, який завершила у юнацькій Прем’єр-лізі на четвертому місці. А цього сезону – почала з чотирьох перемог. Чи задоволені ви розвитком наших юнацьких команд?

Я вам скажу, що я задоволений роботою тренерів наших шкіл – однієї, другої, третьої. Ви знаєте, що у нас працює три школи, як нам дають футболістів. Незважаючи на те, що умови не завжди найкращі, я думаю, з часом вони зміняться. Але люди працюють, тренери є.

На сьогодні у нашій команді є 13 хлопців з Луцька, які є корінними лучанами, виросли тут, які вболівають за "Волинь" не тільки через те, що вони у цьому клубі, а й через те, що вони місцеві – і це також головне. Також є школа у Володимирі-Волинському, яка раніше називалася "BRW-ВІК", а тепер – "ВІК-Волинь".

Ми плідно співпрацюємо і всі достойні футболісти йдуть грати в наш клуб. "Скала" з Моршина також давала нам футболістів, і тепер усі найкращі хлопці звідти перейшли до нас, тому що та школа припинила існування, але в них є дитяча школа, яка так само буде готувати хлопчиків і віддавати нам.

Цей ресурс – Луцьк, Володимир-Волинський, Моршин – є достатнім у нас для того, щоб на усіх дитячо-юнацьких рівнях бути боєздатними і конкурентними?

Зараз минув перший тур ДЮФЛУ – "ВІК-Волинь" взяла 10 очок з 12, луцька "Волинь" взяла 7. Це дуже хороший, приємний і сильний результат. Я вважаю, що ці школи дадуть результат і через 5-6 років у нас 80% буде грати з наших шкіл.

Тобто, глобально, ця робота по об’єднанню – це однозначний плюс для нас?

Ви знаєте, що ми були об’єднані ще раніше, і зараз у Прем’єр-лізі грає наших вихованців десь чоловік дванадцять. І думаю, що через років п’ять буде ще більше наших, волинських вихованців. На сьогодні грають, наприклад, Болденков, Климець, Рябов, Богомаз – хлопці, які пройшли нашу школу, школу Володимира-Волинського.

До слова – наприклад, Болденков, Климець, Мельничук, Ульянов: з цими хлопцями ви працювали ще в дитячому віці. Є гордість за них, що вони зараз представляють головну команду краю на дорослому рівні?

Я завжди кажу – дивіться, це наші волинські хлопці, наші вихованці, і ми завжди можемо на них опиратися і вони нас не підведуть. І зараз фактично в кожному клубі Першої чи Другої ліги є вихованці волинського футболу – чи Луцька, чи Володимира-Волинського. І це приємно – знати, що наші футболісти захищають кольори навіть інших клубів. Сподіваємося, що якщо вони будуть хороші і достойні нашого клубу – з часом вони перейдуть до нас.

Наскільки важливо в кожному клубі приділяти особливу увагу дитячому футболу? Це є фундаментом будь-якого серйозного клубу?

Жодна будова неможлива без фундаменту. Якщо не буде дитячої школи, вихованців, не буде звідки підійматися молодим гравцям і не буде футболу. У нас проблема українського футболу – добре, що національна збірна зараз грає непогано, а от молодіжка не дуже добре зіграла останню гру.

Проблема в тому, що у нас величезна країна, великий потенціал, але немає дитячої школи і немає дитячого футболу. У нас діти не мають де тренуватися, з ким тренуватися, робота тренера не оплачується так, як потрібно… Тому у Федерації футболу повинні розуміти, що такі клуби, як, наприклад, Моршин, які свою школу закрили… Людина вкладала свої гроші в ту школу, а допомоги не мала ніякої, хоча просила.

Там є усе – школа, база, тренери. Потрібно було трохи коштів – і ніхто навіть не повернувся у той бік. Оце проблема нашого футболу – отримують гроші на дитячу школу ті клуби, які її не мають, не мають жодної школи, жодної групи, однак отримують гроші на дитячий футбол. Куди вони їх дівають – ніхто не знає…

Власне, зараз якраз ми маємо приклади команд, які розпалися, однак залишили свої дитячі команди і академії – "Зірка", "Арсенал". Це біда українського футболу?

Функціонери Федерації футболу повинні розуміти, що чим більше команд у Прем’єр-лізі, тим більше дітей, футболістів і тренерів буде задіяно. У нас щороку випускається по п’ятдесят тренерів з ліцензією PRO – куди їм іти?

У нас є купа тренерів, а клубів немає… Тому ми мали б почати з дитячого футболу, а також обов’язково розширити Прем’єр-лігу. Ну як така величезна країна може мати там 12 клубів? Ну цього року зробили 14, а чому не 16? Чим футбольна інфраструктура "Волині", "Оболоні Бровара", "Металіста 1925" гірша, ніж у деяких клубів Прем’єр-ліги? Там немає нічого зовсім, грає п’ять клубів на одному стадіоні – хіба це нормально?

Давайте повернемося до вашої роботи. На матчах завжди бачимо вас на лаві разом із тренерами та запасними, а не на трибуні чи у ВІП-ложі, як це є у інших клубах. Так краще сприймається гра і результат?

Я працюю у футболі вже понад 20 років і звик бути всередині, з футболістами і біля них, а не десь там зверху. Мені приємно бути близько, відчувати кожен подих, кожен крик, кожен удар м’яча. Я це люблю, це моє, і я завжди буду намагатися бути близько коло хлопців.

Буває таке, що підбадьорюєте гравців чи підказуєте щось?

Для цього є тренер. Я йому повністю довіряю, з Андрієм Тлумаком у мене дуже хороші стосунки, як людські, так і професійні. Я впевнений, що з цим тренером ми дійдемо до великих висот. А так, іноді можу щось сказати, іноді крикнути до судді… А для всього іншого є тренер. Не може бути два начальники в армії – так само і в футболі.

Цього року все таки пізно, але зрушилося питання розширення Прем’єр-ліги, спочатку до чотирнадцяти команд. Тепер три з Першої ліги вийдуть напряму, однак є враження, що цього сезону буде ще важче…

Так, цього року всі команди знають про розширення, усі підсилилися, усі б’ються, і десь так сім команд декларують, що хочуть увійти в трійку. А ті, хто не декларують – все одно не гратимуть складаючи руки.

Але при цьому завдання ніхто не скасовує – Прем’єр-ліга?

Якби ми цього не хотіли – ми б цим не займалися. Який функціонер, тренер чи футболіст не захоче піднятися на вищий рівень? Це – наша робота і сенс нашого футбольного життя.