Мапа сайту Повна версія
Зробити ставку з мобільного
Русский шизофашизм
  • Страницы
  • Все
  • 1
  • ...
  • 6

Жадан

----------

І ось, у контексті російського шовінізму, з усіма його маркерами, стереотипами та усталеними позиціями. Наскільки культура може бути обмеженішою за мову? За мову звичайного харківського (російськомовного, ясна річ) поліцейського (яких тепер в Україні не будуть називати мусорами, а саме поліцією), що витягує з-під завалів російськомовних бабусь, які голосували за проросійські партіі, і яких тепер авіаударами вбиває президент країни, яка є спадкоємицею "великої російської культури". В контексті історії цей поліцейський куди потужніший і переконливіший за всю імперську традицію, з її золотим та срібним віками. Він рятує людей. А імперська культура їх убиває. Так-так, саме культура, і весь фальшивий мертвотний контекст, що за нею стоїть, і який ми всі звикли терпіти - ну, бо це "великий наратив". Направду - це великий наратив, що завжди виправдовував насильство та зневагу до інших, саме так і не інакше.

В цій війні культура знову зазнала нищівної поразки. Цього разу - "культура Достоєвського і Толстого" . І зловтішатися тут якось не випадає. Бо поразка культури в реальності - це спалені градом цивільні. І військові теж, до речі. Ясна річ, що на другому тижні третьої світової складно щось прогнозувати, але вже зрозуміло - скільки б не проіснував наш прекрасний та безвідповідальний світ, яких би подальших конфігурацій не набула європейська цивілізація (так-так - саме та гуманістично орієнтована спадкоємиця Атен та Александрії, яка вісім років намагалася проковтнути анексію Криму та російські танки на Донбасі) - Толстой із Достоєвським зазнали нищівної поразки. Так само як і російський балет, російський авангард (який, великою мірою, таки і не російський, а наш, український), а разом із тим - російський хокей, російський футбол (ну, з цим і до війни було погано). Народ, який не годен зупинитися перед бомбардуванням міст у чужій країні, не має права перекладати провину на умовного адольфа алоїзовича. Це тепер ваш спільний тягар. Ви тепер мічені. Фріци. Було ж до другої світової нормальне ім'я, так? А досі як мітка. Так тепер буде з вашими іменами. Тому - Достоєвським уже не прикриєтесь. "Російська велика гуманістична" культура йде на дно, як неповороткий "Титанік". Себто, перепрошую, як російський воєнний корабель.

П.С. Єдине що - через 60 років майбутній Тарантіно зніме про вас ігрове кіно. Але і в цьому кіно ви будете виродками. Безславними.

По мусорам багато питань, навіть зараз.

Про прокурорів з суддями взагалі говорити не хочеться, їх треба розвішати на стовпах під шумок.

 

Axelk

Ответ на сообщение пользователя Axelk показать

По мусорам багато питань, навіть зараз.

Про прокурорів з суддями взагалі говорити не хочеться, їх треба розвішати на стовпах під шумок.

Вероятно, Серега больше о харьковских. Всякого полно, понятно. Но в целом и на обороне и по гуманитаркн показывают себя неплохо.

Кураев

------

В эту минуту патриарх Кирилл произносит самую постыдную из своих проповедей

Она войдет в историю как пример самой низкой манипуляции.

Вкратце: ВС РФ на Украине борется с п*расами. И прощать тут было бы неуместно...

***

Избранные цитаты. В скобках мои комментарии.

"На Донбассе существует неприятие тех т.н. ценностей, которые сегодня предлагаются теми,кто претендует на мировую власть. Есть такой тест на лояльность этой власти, пропуск в мир избыточного потребления: гейпарады. Грех становится вариантом человеческого поведения, уважаемым и допустимым (т.е. напасть ночью без объявления войны на другую страну - это для патриарха допустимый вариант поведения, не осуждаемый им; мир греха для него ограничивается едой и постелью).

Если человечество согласится, что грех становится вариантом человеческого поведения,то на этом закончится человеческая история (хм. человечество и даже церковь давно уже согласились с тем, что многие грехи являются "вариантом человеческого поведения": взятки, войны, лицемерие, лесть, вопиющая социальная несправедливость, бессовестность христианских пастырей... Почему именно из-за геев должна кончится история человечества?)

При навязывании гейпарадов речь идет о человеческом спасении (значит, война на Украине понимаемая как война с геями, становится войной священной, ставки на которой взвинчены до предела: спасение души или ее погибель).

Все то, что я говорю, имеет не просто духовный смысл. Вокруг этой темы сегодня идет реальная война. И те, кто нападает сегодня на Украину, где 8 лет в Донбассе идет подавление и истребление людей, и весь мир молчит.

Поэтому сегодня, в Прощеное воскресенье я как пастырь ваш призываю всех к прощению грехов и обид, в том числе и там, где люди воюют друг с другом. Но прощение без справедливости есть капитуляция и слабость (Ого, Иисус - слабак и капитулянт!).

Поэтому прощение должно сопровождаться непременным сохранением за собой права стоять на стороне света, на стороне Божьей правды, на стороне заповедей.

Мы вступили в борьбу, которая имеет метафизическое значение. Я знаю, как православные люди избирают в этой войне путь наименьшего сопротивления идут покорно по тому пути, какой им указывают сильные мира сего (в России как раз сильные мира сего пошли путем войны. И здесь быть сторонником мира это никак не путь наименьшего сопротивления. А вот немотивированную агрессию покорно возвести в ранг священной брани - это и есть тот самый путь).

Сегодня наши братья на Донбассе страдают, и мы не можем не быть с ними (а те, кто в Харькове или Киеве уже не "наши братья"? Одной этой фразой Кирилл утратил право на то, чтобы считаться "Великим Отцом" для Украины).

Мы должны молиться, чтобы Господь преклонил милость свою к многострадальной Донбасской земле" (опять то же показательное сужение кругозора).

Ответ на сообщение пользователя Товарищь Крокодиловъ показать

Станция Медведчук)).

https://www.facebook.com/100069092624537/posts/271...

Його дитяча мрія бути залізничником?)) Машиністом паровозу.

Один бжолрозводив, другий по пенькам бігав та золоті батони збирав.

 

elcharro

Оболонь обстрiляли загорiвся будинок

 

nataniel

О московском "православии"

https://bogoslov.kharkov.ua/news/6296

Пушкін – такий самий фашист і ксенофоб, як і будь-який пропагандист Кремля – Вахтанґ Кебуладзе

https://www.youtube.com/watch?v=T8ZVBN-XOrM

 

Clough

Заявление православных богословов по поводу лжеучения "Русский мир"

https://www.facebook.com/100010211355037/posts/172...

Ответ на сообщение пользователя Товарищь Крокодиловъ показать

Кураев

------

В эту минуту патриарх Кирилл произносит самую постыдную из своих проповедей

Она войдет в историю как пример самой низкой манипуляции.

Вкратце: ВС РФ на Украине борется с п*расами. И прощать тут было бы неуместно...

***

Избранные цитаты. В скобках мои комментарии.

"На Донбассе существует неприятие тех т.н. ценностей, которые сегодня предлагаются теми,кто претендует на мировую власть. Есть такой тест на лояльность этой власти, пропуск в мир избыточного потребления: гейпарады. Грех становится вариантом человеческого поведения, уважаемым и допустимым (т.е. напасть ночью без объявления войны на другую страну - это для патриарха допустимый вариант поведения, не осуждаемый им; мир греха для него ограничивается едой и постелью).

Если человечество согласится, что грех становится вариантом человеческого поведения,то на этом закончится человеческая история (хм. человечество и даже церковь давно уже согласились с тем, что многие грехи являются "вариантом человеческого поведения": взятки, войны, лицемерие, лесть, вопиющая социальная несправедливость, бессовестность христианских пастырей... Почему именно из-за геев должна кончится история человечества?)

При навязывании гейпарадов речь идет о человеческом спасении (значит, война на Украине понимаемая как война с геями, становится войной священной, ставки на которой взвинчены до предела: спасение души или ее погибель).

Все то, что я говорю, имеет не просто духовный смысл. Вокруг этой темы сегодня идет реальная война. И те, кто нападает сегодня на Украину, где 8 лет в Донбассе идет подавление и истребление людей, и весь мир молчит.

Поэтому сегодня, в Прощеное воскресенье я как пастырь ваш призываю всех к прощению грехов и обид, в том числе и там, где люди воюют друг с другом. Но прощение без справедливости есть капитуляция и слабость (Ого, Иисус - слабак и капитулянт!).

Поэтому прощение должно сопровождаться непременным сохранением за собой права стоять на стороне света, на стороне Божьей правды, на стороне заповедей.

Мы вступили в борьбу, которая имеет метафизическое значение. Я знаю, как православные люди избирают в этой войне путь наименьшего сопротивления идут покорно по тому пути, какой им указывают сильные мира сего (в России как раз сильные мира сего пошли путем войны. И здесь быть сторонником мира это никак не путь наименьшего сопротивления. А вот немотивированную агрессию покорно возвести в ранг священной брани - это и есть тот самый путь).

Сегодня наши братья на Донбассе страдают, и мы не можем не быть с ними (а те, кто в Харькове или Киеве уже не "наши братья"? Одной этой фразой Кирилл утратил право на то, чтобы считаться "Великим Отцом" для Украины).

Мы должны молиться, чтобы Господь преклонил милость свою к многострадальной Донбасской земле" (опять то же показательное сужение кругозора).

Борцуни за " узький мір" - тувинець Шойгу , вепс хуйло , та мордвин Гундяєв , в брати набиваються , орда йобана

Ответ на сообщение пользователя очень серьезный показать

Борцуни за " узький мір" - тувинець Шойгу , вепс хуйло , та мордвин Гундяєв , в брати набиваються , орда йобана

Гундяев - эрзя. Причем активисты из этого малого народа тоже считает, что мокши их уничтожают.

Ответ на сообщение пользователя Товарищь Крокодиловъ показать

Здесь лучше.

https://publicorthodoxy.org/ru/2022/03/13/10845/

Очень хорошо изложено. Я бы назвал всю эту деятельность МП не только неправославной, но и антихристианской по сути.

 

Clough

Ответ на сообщение пользователя Clough показать

Очень хорошо изложено. Я бы назвал всю эту деятельность МП не только неправославной, но и антихристианской по сути.

Так и есть. Теория "русского мира" есть абсолютная ересь и подлежит осуждению. Я надеюсь, это будет сделано собором древнейших восточных патриархов. А сам Кирилл низложен.

Головне управління розвідки Міністерства оборони України інформує:

❗Окупанти не виплачують компенсацій за вбитих мобілізованих з ЛНР, ДНР і спалюють тіла росіян

▪️ В тимчасово окупованому Луганську відкрито пункт видачі тіл загиблих «мобілізованих» жителів окупованих територій в магазині «Копійка». Видачею тіл займається так звана «поліція» російської окупаційної армії. При цьому, із документів родичам загиблих видають тільки свідоцтво про смерть та дозвіл на поховання. Жодних документів де, як і за яких обставин вони загинули – немає.

▪️ Родичам пояснюють, що жодних виплат за смерть мобілізованих з «ЛНР» і «ДНР» не передбачено навіть за наявності російського паспорта. Одночасно, родичам офіційно загиблих росіян обіцяно виплату 12 мільйонів рублів. Таке ставлення викликає обурення серед місцевого населення, втім «поліція» окупантів не зважає на ці настрої.

▪️ На тимчасово окупованих територіях Донецької області продовжується примусовий набір до складу 1 Армійського корпусу окупантів. Переважна частина «новобранців» відправляється в найгарячіші точки без відповідної підготовки. Здебільшого їх використовують на передовій для розчищення перешкод та риття окопів. Відзначається вкрай низький рівень забезпечення та брак їжі. Втрати серед «новобранців» сягають 70-80%.

▪️ Щоб приховати реальну кількість загиблих, окупанти використовують Донецький металургійний комбінат для спалення трупів місцевих «новобранців» і добровольців, які прибули з Росії. Точна кількість спалених невідома.

Киевский священник РПЦ анафематствовал российскую армию.

https://risu.ua/kiyivskij-svyashchenik-upc-mp-vigo...

Ми і москалі

У кожного справжнього етнічного народу/нації є інстинктивна здатність до самоорганізації. Коли без вказівки (команди) зверху, спільнота на низовому рівні стає на захист своїх - те саме всім відоме наше "свій до свого по своє", те саме «Чуття єдиної родини» Павла Тичини.

Як бджоли у вулику.

А якщо певна різноетнічна спільнота не є народом/нацією (хоч і прикидається і дуже хоче щоби стронні вважали ії народом, таким самим, як справжні народи), то у неї того інстинктивного взаємозахисту, тої емпатії, тої здатності до самоорганізації нема і не може бути саме тому, що це не народ/нація, не "єдина родина" бо насправді це збірна служивих людей імперії, вони не "хто", як українці, вони - чьї, какіє - русскіє. У тотально більшій своїй частині - русскіє у першому, другому, третьому поколіннях зденаціоналізовані до ступіню русскості (а це найвищий ступінь денаціоналізації).

"Всяка денаціоналізація зводиться до поганого виховання, до моральної недуги:

на неповне використання неявних способів спрймання, засвоєння чи ослаблення енергії думки,

на гидоту запустіння на місці витіснених, але нічим не замінених форм свідомості,

на ослаблення зв'язку підростаючих поколінь з дорослими, що замінюються лише кволим зв'язком із чужими;

на дезорганізацію суспільства, аморальність, спідлення"

© Олександр Потебня

https://mysliwiec.livejournal.com/3128248.html

 

Clough

Володимир Андрейчиков, кримський антикомуніст

22 червня 1988 року в наглухо «закритому» «місті русскіх маряков» Севастополі трапилася непересічна, а як для «міста нєпріступних русскіх маряков» так і взагалі надзвичайна подія – єдина за всю його історію публічна антисоветська демонстрація.

І влаштував її мешканець Криму, попередньо засуджений за спробу втечі з СССР, Володимир Андрейчиков. Удома Вован зшив собі білу накидку з гаслом «Смерть комунізму!», одягнув її і в такому вигляді демонстративно попрямував у бік Сапун-гори, де знаходиться большевицьке капище (меморіальний комплекс). Перехожим Володимир казав, що ненавидить советську владу, а сьогодні у нього свято – день початку війни, і що Гітлер кращий, ніж комуністи.

Доволі швидко його було затримано; на дворі була вже «перебудова», тому Андрейчикова закрили не в тюрму, а в психушку зі стандартним діагнозом «уповільнена шизофренія».

Далі події розгорталися, як у пригодницькому фільмі. За місяць потому Володимира відправили на операцію з приводу видалення апендициту до міської лікарні, звідкіля він, зрозуміло, втік. А ще через два місяці взламав магазин у рідному селі Віліно та виніс звідтіля 4 тисячі рублів, утім, скористатися грошима не встиг – був заарештований.

Але ненадовго: 13 вересня 1988 року Андрейчиков зухвало тікає зі «слідчого експерименту».

За тиждень його знову ловлять – схопив втікача місцевий «дільничний» Василь Кулиняк. На допитах Володимир відверто заявляв слідчим, що в нього тільки одна мета – залишити Советський Союз! За такі «бажання» його жорстоко та немилосердно били, причому особливо відзначився в цьому ділі той самий Кулиняк. Зрештою Андрейчикова було засуджено до шести років таборів суворого режиму та відправлено до «зони» під Вінницю.

У таборі Володимир познайомився з іншим переконаним антикомуністом, Станіславом Гіржеу (судячи з прізвища, румун). Невдовзі друзі вирішили створити підпільну бойову антикомуністичну групу і після звільнення, роздобувши в бою зброю, вбивати комуністів і гебістів. Гіржеу звільнився на три роки раніше від Андрейчикова, листувався з ним і зустрів його біля воріт в день звільнення, в квітні 1994 року, тобто вже після розпаду СССР та утворення квазі-незалежної України, де продовжували заправляти все ті ж комуністи, тільки в іншому вбранні – тепер «бізнесменів».

Побачивши, що нічого тут не змінилося, Володимир і Стас вирішують продовжувати боротьбу – цього разу вже по-серйозному. Вони дістають вогнепальну зброю і здійснюють низку відчайдушних нальотів на маєтки «хазяїв життя» в Криму: восени 1994 року повстанці знищили п’ятьох колишніх компартійних функціонерів.

Апофеозом їхньої війни стала ліквідація того самого «дільничного» Кулиняка, що затримав Андрейчикова в Віліно, разом з його родиною 10 жовтня 1994 року: жінку мента та одного з його синів повісили на трубі, а самого мусора разом з іншим сином пристрелили.

Ця справа набула в ментівських колах широкого розголосу (до ЗМІ її не довели, як і за совдепії антикомуністична боротьба в начебто «вільній» Україні була та є тотальним табу). З Києва прибув тодішній заступник міністра МВС України Чернишов. Врешті-решт «беркутівцям» удалося захопити Андрейчикова та Гіржеу. За наявною в мережі інформацією, обох було піддано немилосердному побиттю, внаслідок якого Володимир потрапив до реанімації.

Тим не менше, не дивлячись на тортури, Андрейчиков і на слідстві, і на суді відкрито заявляв, що мстився злочинним функціонерам советської влади і задоволений своїми діями, ні в чому не кається і ні про що не жалкує, своєї мети він досягнув.

У 1995 р. Верховний суд АР Крим засудив Володимира Андрейчикова і його друга до розстрілу. У пресі (російській, а не українській) цю справу було подано, як справедливий вирок «особливо небезпечним рецидивістам»-кримінальникам, ані слова не було сказано про справжні мотиви, якими керувалися кримські повстанці.

Україна скасувала смертну кару тільки 2003 року. В 1995 за перші півроку такий вирок дали 74 особам, яку кількість людей стратили, невідомо. При цьому за апеляцією скасували 25 вироків, помилували 20 осіб. У 1996 за перші шість місяців у виконання привели ще 85 смертних вироків

https://dzhmil.livejournal.com/363890.html

 

Clough

Владимир Владимирыч, вылезайте из бункера...

https://www.facebook.com/100019961054942/posts/930...

Плужников, запаребрик

--------

Я уже не раз об этом говорил, но повторюсь, просто новые наблюдения добавляются.

Проблема России не в Путине. Проблема России - в быдлячести населения. Быдлячесть, гопничество власти отлично сочетается с таким же привычным образом жизни огромной части населения РФ.

Это проявляется во всем. В том, что подавляющее большинство населения мусорит на природе, бьет бутылки на берегу реки и на детских площадках. В том, что в Пятерочках привычно надо проверять чек, потому что наверняка обсчитают, пробьют не по ценнику со скидкой, а иначе. В том, что даже на вид вполне приличные люди ведут себя необъяснимо по-свински или подвергают опасности не только посторонних людей, но и своих близких.

Две свежие зарисовки. Из Пятерочки вечером выходит молодая, прилично одетая женщина с ребенком младше двух лет. Переход через дорогу - в 20 метрах влево. Но женщина подхватывает на руки ребенка, перебирается через обмерзшие сугробы на стоянке у магазина, трусцой перебегает скользкую дорогу в четыре полосы в полутьме. С ребенком на руках. Она добегает, а через секунду-две мимо уже проносится машина.

Зачем она подвергла своего ребенка беспричинной смертельной опасности? А просто потому что не думает, уверена, что весь мир обязан подождать, когда она идет.

Так же регулярно делают еще не совсем старые и на вид не маразматичные бабки - идут не спеша через четыре полосы по скользоте там, где машины несутся и где совсем не должно быть людей.

Или сегодня. Жду Ксюшу из поликлиники. Выходит на порог поликлиники прилично одетый молодой человек, с рюкзаком за плечами, рядом у крыльца стоит его пристегнутый велосипед. Парень делает шаг от двери и, еще стоя на крыльце в метре от двери, сморкается дважды прямо на крыльцо себе под ноги... Не алкаш, не бомж, не маразматик. Он не способен сделать три-четыре шага, чтобы высморкаться хотя бы за углом, в сугроб или куда-то не под ноги себе и людям.

О чем тут говорить? Тут дело не в тоталитаризме и рашизме - быдлизм - источник всего прочего зла здесь. Я не верю в будущее этой страны, она полностью безнадежна.

Що російські окупанти думають про нас

Попри те, що друзі щиро радять мені не читати російське лайно, я таки в ньому копирсаюся, щільно затиснувши носа. Щоб моніторити, відстежувати і робити певні висновки.

І от що можу сказати, начитавшись їхніх телеграм-каналів. Насправді це не додасть вам нових знань, якщо ви не сумніваєтеся, що хороший росіянин — це… ну ви зрозуміли) Але раптом ви або ваші знайомі все ще плекають надію, що в усьому винен )(уйло, то ось. Звісно, ці канали ведуться за певними інструкціями, схожі один на одний, наче дві краплі лайна, і нічого розумного там немає. Але коли порівняти те, що вони пишуть, з тим, що я чула від росіян раніше і чула від деяких одеситів зокрема, — то цілком вкладається в одному жахливу, огидну систему. Систему ненависті до нас.

1. Хахли. Оце слово «хароші» росіяни (яких, як відомо, не існує в природі) вживали завжди. Поправте мене, якщо брешу. Приїздять до вас, приміром, влітку на черешні й вареники з вишнями гості з мордору. Нажеруться, нап'ються, виспляться на ваших ліжках. І такі: «Ой, пасіба. Всьо у вас так вкусно, у хахлов». Або: «Ой, хахлушечки такіє у вас нічєго, красівиє». Або: «Ой, у мєня тоже друзья хахли єсть. Я іх люблю». Але не обманюйтеся. Не люблять. І ніколи не любили, за всі оці триста чортових років. Люблять ваші черешні. Ваші вареники. Горілку, само собою. Й іноді гопака. Це все родом з 19 сторіччя, коли нам милостиво дозволили розважальні п'єски в театрах і умовного гопака, але заборонили будь-яку серйозну літературу. Бо хахол — від народження тупий, недалекоглядний, гарно танцює і смачно готує. Оце його роль в житті кожного росіянина чи росіянки. Милий, дурнуватий чувак, у якого можна нажертися донесхочу і набити свої сумки безкоштовною їжею. Влсне зараз вони це й роблять. Оці всі відео про «варєньїце і нутелочку» — це ж воно, друзі. Це оті самі виродки, які до вас приїздили на вареники з вишнями.

2. Селюки. От вам пречудова фраза з телеграмської методички: «А ведь во всём, что происходит на Украине, виноват Гитлер! Поясню. Собственно уже давно стало банальностью, что многие процессы на современной Украине предопределены доминированием на той территории «села» над «городом». Но это доминирование сложилось не только потому, что там село было изначально сильнее, а ещё и потому что городская цивилизация в тех краях была сильнейшим образом подорвана Второй мировой войной».

Я не раз це чула від одеської псевдоінтелігенції: ідіть у село зі своїми вишиванками. Від вашої мови тхне гноєм. Від тебе, чувак, свинями смердить, бо ти народився в селі. Це деякі мої колеги іншим колегам могли запросто сказати. Такий собі соціальний фашизм. Протиставлення «цивілізованого», тобто зросійщеного міста, та «смердючого» села. Тут нічого нового, звісно, вони не придумали. Але кому хочеться бути селюком? Відчуття сорому за те, що ти — з села, прищеплювалося мінімум пару століть. І тоді як у тих же Штатах ковбой чи фермер — це символ нації, то у нас селянин — це приблизно те саме, що й «хахол»: тупий, недорікуватий, неосвічений (ну бо ж російською говорить з акцентом, значить, куди йому до освіти, ага), якому милостиво можна дозволити годувати росіянина.

3. Куркулі. Ви, може, будете сміятися, але вони активно використовують це слово зараз. Але, звісно, це несмішно. Уривок з чергового лайна: «В Ростове-на-Дону пьют персиковую настойку. Те, конечно, у кого есть деньги. Беженцы не пьют, они ждут своего часа, чтобы пройти через свою «Триумфальную арку» и с триумфом вернуться назад. В отличие от бежавших на Запад куркулей с миллионами в чемоданах, они не уходят в изгнание, не прощаются с Родиной. Нет, «наши» беженцы желают вернуться домой как можно скорее». Ось вона — ще одна викривлена площина їхньої ненависті. О ні, голодомор влаштував не лише сталін. Не просто більшовики. Ні. Його залюбки організовували росіяни. І вони із задоволенням організують його нам знову. Власне це єдине, що вони вміють робити — тероризувати мирних людей, відбирати у них їжу, нищити аграрну техніку, спалювати поля або відбирати собі хліб. Ми винні лиш тим, що вміємо вирощувати хліб і до хліба, а тому ми — куркулі. І отже, нас будуть розкуркулювати. А оскільки ніякі раціоналізм чи бодай здатність щось планувати росіянам не притаманні, то діяти вони будуть ще гірше за нацистів у 20 столітті. Тобто тупо будуть старатися знищити все, до чого дотягнуться, навіть собі мало що лишаючи. Та й з тим не дадуть собі ради. Ну яка їм користь від насіння, скажімо? Вони що, тямлять його нормально посіяти і виростити?

Все це означає одне: нас ненавидить народ. Народ хоче нашої смерті або зробити з нас прислужників, котрим дозволять годувати окупантів. Не більше. Третього варіанту нам ніхто з них не залишить. А отже, ми маємо перемогти і зробити так, щоб більше ніколи ні в якій набитій лайном голові не виникло навіть думки на нас напасти. Єдина мова, яку вони розуміють, — страх. Тож мають боятися самого слова «УКРАЇНА» до смерті.

Євгенія Генова

https://dumskaya.net/post/shcho-rosiyski-okupanti-...

 

Clough

Киянка Світлана Панюшкіна про евакуацію з рашистського оточення: Росіянам потрібні були не пусті села, а люди. Ми для них – живий щит

Киянка Світлана Панюшіна опинилась у повністю заблокованому рашистами дачному містечку біля селища Димер під Києвом ще 24 лютого. Адже саме по дорозі Чорнобиль - Іванків – Катюжанка – Димер – Козаровичі - Демидів з Білорусі в Україну двинули російські війська. Вона розповіла УНІАН, як виживала два тижні без світла, тепла і води, про відважних сусідів, зниклих чоловіків й гуманітарну катастрофу.

Де вас зустріло повідомлення про початок російського вторгнення? Як ви опинилися в епіцентрі входу в Україну ворожої техніки?

Хоча ще з початку лютого всі говорили про ймовірність початку широкомасштабної війни, навіть жартували про дати вторгнення, серйозно це не сприймалось. Але 24 лютого о четвертій ранку мене розбудили дзвінком мої колеги: "Свєта, почався обстріл Києва!". Я, прокинувшись, чула страшенний гул – це йшла ворожа важка техніка. Спочатку навіть не зрозуміла, що це таке.

Росіяни заходили з Чорнобиля через Дитятки, далі Іванків – Катюжанка – Димер - Козаровичі – Демидів, і далі на Оболонь перли. Наскільки я зараз розумію, в Демидові частина з них повертали на Ірпінь – Бучу – Гостомель. Тобто ми в Димері з перших годин вже були повністю відрізані від Києва. Не могли виїхати.

Як себе поводили окупанти?

З перших моментів, якщо хтось їм траплявся дуже активний, то вони нікого не жаліли. Перші дні вони були найбільш жорстокі й людей розстрілювали. Також розстрілювали тих, хто намагався одразу виїхати. Це було у перші дні. Потім їм набридло вбивати. Або вони берегли набої, чи їм дали якийсь наказ – не знаю.

Коли проїхала уся техніка, вони почали потроху "осідати" - розміщувати її у дворах, серед будинків.

Росіяни взяли собі два "опорних пункти" - Катюжанку й Козаровичі. А ми в Димері опинилися між ними. Вони їздили туди-сюди. Ми телефонували знайомим в сусідні села, питали, як там справи. В Козаровичах приятель розповів мені, що вони там всьому селі, а за 50 метрів від його хати стоїть танк. "Я боюсь виходити надвір", - казав він.

А як було в Димері?

У нас теж ніхто з хат не виходив.

Майже одразу росіяни почали мародерити. Перше, що обібрали – місцевий магазин. Людей, які ще якось намагалися чинити опір, чи виїжджати, скоріше за все, розстрілювали. Адже згодом, коли ми почали виходити і спілкуватись з сусідами, стало зрозуміло, що з обійсть пропадають чоловіки. Але, знаєте, дуже страшно було самим собі зізнатися, що з цими людьми сталося. Вголос теж страшно було сказати. Всі мовчали, але розуміли.

Самі росіяни йшли на якийсь контакт, що казали людям?

Знаю, що в Козаровичах ходили по хатах. А в Катюжанці частково повиганяли людей і повністю зайняли хати, а частково дозволили людям лишитись у своїх домівках, але й самі там жили.

Я боялася з ними спілкуватись, адже було чітке відчуття: якщо заходять вбити – вб’ють. А ті, хто спілкувалися, чули: "Ми прийшли вас від бандерівців рятувати". Вони усім таке кажуть.

Ви не пробували виїхати?

У перший день ще була надія, що швидко виберемось, прорвемося на Київ. Адже у мене мама лишилась там з цукровим діабетом. Проте я розуміла, що саме в той момент спробувати виїжджати було небезпечно.

Коли, на ваш погляд, ситуація з поганої стала катастрофічною?

Коли пропала електрика. Це сталося на другий день. У мене в будинку і опалення, і вода – все від електрики. І коли її не стало, я зрозуміла: буде ще гірше.

Як вдавалося виживати в таких умовах? З чого складався день?

Щоночі гупало – обстріли були постійні. Все тремтіло і горіло. Ми вже потім, коли вибиралися, бачили і повністю знищені будинки, і величезні воронки серед дороги, погорілу техніку… Над нами збивали і літаки, і вертольоти, і снаряди розривалися. Я вже на слух, здається, навчилася розрізняти на звук, чи то "Град" полетів, чи "Джавелін" вдарив.

Усю ніч лежиш на підлозі, в хаті холодно – плюс чотири, плюс п’ять. Натягнув на себе усі речі, які є, а тебе колотить. Мені здавалося, що це були якість приступи, схожі на епілептичні. Коли у тебе справжні конвульсії, тіло здригається, кістки стукають по підлозі, а ти не можеш нічого з собою зробити, нічого не контролюєш і не можеш себе вгамувати…

У мене - звичайний дачний будиночок, немає ні погребу, ні підвалу. Тому ховатися було ніде. Просто сиділа в хаті й лягала на підлогу, коли геть близько гупало. Взагалі, з’явилося таке відчуття… Просте розуміння: або тебе вб’є, або до ранку доживеш.

На ранок ми з сусідами виходили на "перекличку": кому прилетіло, чи всі живі. У кого була механічна помпа – можна було набрати воду. Їжу готували на вогнищі на вулиці.

Запасів вистачало?

На жаль, у мене немає ні городу, ні погребу з запасами. Тому швидко доїли те, що привезла з собою з Києва. Слава Богу, що сусіди ділилися, у кого що було. У кого була можливість піти кинути сітку у воду – робили це, щоб піймати якусь рибу. Ділили її між собою. Запікали рибину і картоплю, яку дали люди з села. Не те щоб можна було наїстися, але раз на день щось поїсти було. Іноді навіть два рази. Я була зі своїми котами, то ще з ними ділилась, коли нам рибинка перепадала.

Можна було зателефонувати рідним?

У одного з сусідів був генератор, тому ми бігали до нього на конкретну годину – заряджати телефони. Але зв’язку не було. Інтернету не було. Вежі збивали, росіяни зв’язок глушили. Тобто була лише можливість якось відправити в Київ смс, що жива, що все нормально, більш-менш в порядку.

До речі, спершу я не панікувала, навіть примудрялась списуватись з колегами, питати, чи буде для нас "зелений коридор". Чекала на якусь евакуацію…

Потім "накрило"?

Гірше за все стало, коли з’явилась інформація, що у сусіднє селище зайшли кадирівці, які поводять себе дуже жорстоко. У однієї жінки вбили чоловіка, а сама вона добігла до нашого села і встигла розповісти, що там відбувається. Там було окреме пекло. І нас усіх почало колотити, бо ми розуміли, що геть незахищені.

Я стала бити на сполох, благати про допомогу. Адже знала, що про Бучу та Ірпінь, які поруч, писали багато, а про нас геть забули. Тобто у нас маленькі села, на них ніхто не звертав уваги. Ми стали заручниками і лишились сам на сам з ворогом. Допомоги було чекати нізвідки.

А як отримували новини? Теж смс з Києва?

Новини ми отримували по радіо. Заряджали його, як і телефони, від генератора. Щоб зберегти заряд, слухали два рази на день. Перший раз – зранку, о сьомій. Другий раз – увечері, перед тим, як починали стріляти.

З новин ми зрозуміли, що про наш напрямок ніхто нічого не каже. Тому ми сам на сам. І коридорів не буде. Тоді у людей почали здавати нерви.

Перша сім’я, яка вирішила виїхати, поїхали на свій страх і ризик. За ними одразу поїхала друга. Перших на блокпосту пропустили, а других – ні.

Ми дивилися на усіх них, як на божевільних. Але перші скинули смс, як доїхали, і скільки проходити блокпостів. Тоді прийшло розуміння – теж будемо вибиратись. Проте нас повністю заблокували і не випускали. Росіянам потрібні були не пусті села, а люди. Ми для них – живий щит.

Як врешті вдалося виїхати?

Щоранку ми робили перекличку серед сусідів. І одного разу сусід сказав, що бачив – начебто декілька машин, які їхали по трасі, випустили. Тоді ми кинулися в машину і поїхали на свій страх і ризик. Було дуже страшно.

Щойно виїхали, зустріли ворожий БТР (?), на якому було багато росіян, і всі вони направили на нас зброю. Ми зупинилися, підняли руки, що у нас немає зброї, ми не озброєні. Вони нас пропустили. Потім був серйозний блокпост. На ньому я просто молила відпустити нас. Розповідала, що тут немає ні електрики, ні їжі, що я єдина дитина, що мама в Києві, у неї цукровий діабет, їй потрібні ліки…

Не знаю, що допомогло. Напевно, допоміг Бог, бо я його просила: "Або забери мене до себе, або допоможи". На тому блокпості стояли не кадирівці, не якісь "дорослі" військові, а, скоріше, строковики. Тому якось вдалося їх вмовити. А далі вже було простіше. Звісно, ми не розуміли цього, не розуміли, чи буде далі погано, але насправді найгірше вже було позаду.

Вам вдалося доїхати до Києва на авто?

Ні, коли дісталися до Демидова, нам сказали, що там, на переправі, стріляють. Тому ми кинули машину біля посту Червоного хреста і пішли разом з іншими людьми пішки. Представник Червоного хреста і близько сотні осіб. Йшли пішки понад годину – від одного села до іншого, на переправу. Мосту там вже не було. Але переправу зробили з човна і палет, які на нього поклали. Так, по одному, зі своїми торбами, всі пройшли.

Тобто, поки ви не доїхали до іншого селища, в якому були представники Червоного хреста, ви їхали на свій розсуд, не розуміючи, чи є там "зелений коридор", чи його немає, ризикуючи життям?

На жаль, так. В усіх селах там немає ніякої комунікації з людьми, адже місцеві органи влади одразу зникли. Немає гуманітарної допомоги та навіть розуміння потреб. Проте в тих селах лишається багато літніх та хворих людей, багато лежачих. І ніхто не знає, як їм зарадити. Це гуманітарна катастрофа.

Навіть коли ти в самому селі, можеш спілкуватись лише з найближчими сусідами. На інший кінець села дійти неможливо. А коли поставили блокпост, ми не могли навіть піти через дорогу, взяти картоплі.

Ви підтримуєте зв’язок з тими сусідами, хто лишився?

На сьогодні мені відомо від сусідів, що у нас все пограбували, зруйнували, що могли. В Катюжанці ситуація важка. Там найбільше було кадирівців. Зараз вони начебто пішли, там відбулася ротація. Кадирівці начебто повернулися на Білорусь, а замість них прийшли росіяни. Місцеві кажуть, що ці рашисти повідомили: "Кадирівці будуть вам здаватись райськими хлопчиками у порівнянні з нами".

Зараз у селах залишилось багато літніх та лежачих. Туди дуже потрібна допомога. Так, це точка входу росіян в Україну, вибити їх звідти важко, але там люди. Наші люди.

Як, на вашу думку, можна допомогти людям, які лишились в оточенні окупантів?

Їм самим – не реагувати на провокації. Стримуватись. Проти них – люди з автоматами. Що їм доведеш?

А владі, громадськості активніше працювати над евакуацією. Повідомляти про "зелені коридори" треба не через інтернет, про нього там можна забути, не по телебаченню – там немає світла. Найкраще – радіо, яке у декого є, і смс-розсилки від ДСНС: де, коли і який гуманітарний коридор буде.

Тетяна Урбанська

https://www.unian.ua/war/kiyanka-svitlana-panyushk...

 

Clough

В 2001 году Анна Морелли, бельгийский историк итальянского происхождения, сформулировала десять основных принципов военной пропаганды.

1. Мы не хотим войны

2. За всё несёт ответственность другая сторона.

3. Лидер противоборствующей страны — сущий дьявол

4. Мы боремся за благородные цели, а не преследуем свои интересы

5. Враг целенаправленно совершает злодеяния, мы — только случайно

6. Враг использует запрещённое оружие

7. Наши потери незначительны, потери противника огромны

8. Представители культуры, искусства и интеллектуалы поддерживают наше дело

9. Наша миссия священна

10. Предателем является любой, кто поставит под вопрос сообщения наших СМИ

 

Clough

Довольно объективно. И не зря уделено место событиям 2-го мая. Это событие для них более ключевое, чем для нас.

 

Clough

Улыбнуло из ЖЖ:

"Зеленский в интервью призывает российскую делегацию брать на переговоры хотя бы юристов,

потому что сейчас ее участники не понимают, как в Украине принимаются законы.

Вот уровень гопника Лаврова- Калантаряна и мелкого поца из подворотни - Пуйла."

 

Clough

  • Страницы
  • Все
  • 1
  • ...
  • 6
Мапа сайту Повна версія Оновити