Десь так. Якщо бути точним - запустили процес "олюднення" СРСР (свідомо не запускаючи його), і дійшовши до логічного краю, цей процесс призвів до руйнації. Бо ця крвїна могла існувати лише в сталінському форматі і наближених до нього.
Ответ на сообщение пользователя Товарищь Крокодиловъ
“ Десь так. Якщо бути точним - запустили процес "олюднення" СРСР (свідомо не запускаючи його), і дійшовши до логічного краю, цей процесс призвів до руйнації. Бо ця крвїна могла існувати лише в сталінському форматі і наближених до нього. ”
ну то я з цим твердженням не погодився )))
пс. звісно, є в історії і місце для ОСОБИСТОСТІ, але в 99% це історичний процес.
ппс. приклад, РІ та германці, всім відомо, що кількість населення залежить від кількості доступгої їжі ...і якщо поряд із мисливцями-збирачами є землеробна цивілізація то переймаючи досвід останньої то можна збільшити кількість їжі і відповідно населення, при цьому щей почати вдмовлятися від язичнецьких жервоприношень і тд.
Ні, звісно був у германів (племя херусків) і видатна особистіть, вождь Арміній, який намагався ЦЕНТРАЛІЗВАТИ всіх германців....але йому швидко голову відрубали (свої ж).
пппс. доречі, дана модель істинна і по відношенню до нас і кацапів )) тільки МИ не словяни, а іранська цивілізація.
але я все знову зводжу до істоичних процесів ... можливо тобі просто важко мене зрозуміти ..бо я постійно все знаходжу як за приклад в історії.
Ответ на сообщение пользователя GOTS
“ але я все знову зводжу до істоичних процесів ... можливо тобі просто важко мене зрозуміти ..бо я постійно все знаходжу як за приклад в історії. ”
Мені видається, що ти мене не розумієш. Історичний процес є дещо абстрактною, узагальненою назвою для сукупності людських вчинків. Історичний процес рухають люди. Відносно конкретно прикладної мети не треба підійматись до такого рівня узагальнень.
Можна сказати, що аби режим не був пом'якшений, падіння сталрся б раніше. І я б навіть погодився. Можливо. А може і ні (хоча я думаю, що так). Але сталося те, що сталося. Муля придумана не мною, я просто вважаю, що певне підгрунтя вона має.
Засилля малоросів в верхах імперії завжди дратувало кацапів. А зараз мордор повертається в режим "без хохлів", і вони в обидві руки отримують, чого бажали.
Ответ на сообщение пользователя Товарищь Крокодиловъ
“ Мені видається, що ти мене не розумієш. Історичний процес є дещо абстрактною, узагальненою назвою для сукупності людських вчинків. Історичний процес рухають люди. Відносно конкретно прикладної мети не треба підійматись до такого рівня узагальнень.
Можна сказати, що аби режим не був пом'якшений, падіння сталрся б раніше. І я б навіть погодився. Можливо. А може і ні (хоча я думаю, що так). Але сталося те, що сталося. Муля придумана не мною, я просто вважаю, що певне підгрунтя вона має.
Засилля малоросів в верхах імперії завжди дратувало кацапів. А зараз мордор повертається в режим "без хохлів", і вони в обидві руки отримують, чого бажали. ”
ок, тоді ми не розуміємо один одного.
Давай так,
ти відводиш головне місце ОСОБИСТОСТІ, а я "історичному процесу", так ось,
я вислювлю свою думку, СРуСРу розвалився бо закінчився термін придатності "радянської релігії" (це тренд того часу (кінесь 19ст і до середини 20ст) початок якого був в ВФР і перекручений із збоченнями купкою німецького мовних геїв-євреїв). Думаю ти визнаєш, що на початку СРуСРу в це вірили, до цього прагнули і за це помирали, а ось на кінець 80х 20ст в "комунізм" вже не вірив ніхто і всім було пох. (окрім такого як Хуйло і тд).
Чи був тут вплив особистості умовного Хрущова ? (бо він українець і умовно більш вільний у всьому), можливо, але я більш схильний до того, що Микита просто не мав таких можливостей !(тай харизми теж). Тому умовний лібералізм з його боку це потреба для утримання влади чим "думка про народ з видачею паспортів для селян чи перші пенсії за віком".
Чи є приклади коли ОСОБИСТОСТІ змінювали (прискорювали) істоичні процеси ? так.
але ця тема МЕГА велика.
висновок. якщо брати приведенний тобою проміжок часу та країну то на мою особисту думку "істоичний процес" все ж переважав за впливовістю за ""особистість".
дякую.
Ответ на сообщение пользователя GOTS
“ ок, тоді ми не розуміємо один одного.
Давай так,
ти відводиш головне місце ОСОБИСТОСТІ, а я "історичному процесу", так ось,
я вислювлю свою думку, СРуСРу розвалився бо закінчився термін придатності "радянської релігії" (це тренд того часу (кінесь 19ст і до середини 20ст) початок якого був в ВФР і перекручений із збоченнями купкою німецького мовних геїв-євреїв). Думаю ти визнаєш, що на початку СРуСРу в це вірили, до цього прагнули і за це помирали, а ось на кінець 80х 20ст в "комунізм" вже не вірив ніхто і всім було пох. (окрім такого як Хуйло і тд).
Чи був тут вплив особистості умовного Хрущова ? (бо він українець і умовно більш вільний у всьому), можливо, але я більш схильний до того, що Микита просто не мав таких можливостей !(тай харизми теж). Тому умовний лібералізм з його боку це потреба для утримання влади чим "думка про народ з видачею паспортів для селян чи перші пенсії за віком".
Чи є приклади коли ОСОБИСТОСТІ змінювали (прискорювали) істоичні процеси ? так.
але ця тема МЕГА велика.
висновок. якщо брати приведенний тобою проміжок часу та країну то на мою особисту думку "істоичний процес" все ж переважав за впливовістю за ""особистість".
дякую. ”
Суворо кажучи, СРСР загинув у 37-му році, після "з'їзду переможців", після розгрому Сталіним старих більшовиків. Тоді ж і загинула "совєцька релігія". Далі почалося щось інше.
Тепер що мені нагадує наш діалог.
Посутеніло. Двоє приятелів вирішили обговорити цей факт. Один каже:
- Потемніло, бо сіло сонце.
Другий відповідає:
- Ну як може сісти Сонце? В нього сідниця є? Чи стілець? Просто Земля обертається навколо Сонця і повернулась до нього відповідним чином.
Отаким я бачу наш діалог.
А якщо в цілому про Бункер, то це буде так. Повз тих двох іде третій, чує їхню розмову і каже:
- Ви двоє довбойоби, нічого насправді і петраєте, а варнякаєте. Потемніло, бо настав вечір.
... навіть не так. Третій сказав:
- Ви двоє зебільні довбойоби, вам водять хрєном по губах, а вам подобається...
Далі за текстом)))).
Ответ на сообщение пользователя Товарищь Крокодиловъ
“ Суворо кажучи, СРСР загинув у 37-му році, після "з'їзду переможців", після розгрому Сталіним старих більшовиків. Тоді ж і загинула "совєцька релігія". Далі почалося щось інше.
Тепер що мені нагадує наш діалог.
Посутеніло. Двоє приятелів вирішили обговорити цей факт. Один каже:
- Потемніло, бо сіло сонце.
Другий відповідає:
- Ну як може сісти Сонце? В нього сідниця є? Чи стілець? Просто Земля обертається навколо Сонця і повернулась до нього відповідним чином.
Отаким я бачу наш діалог.
А якщо в цілому про Бункер, то це буде так. Повз тих двох іде третій, чує їхню розмову і каже:
- Ви двоє довбойоби, нічого насправді і петраєте, а варнякаєте. Потемніло, бо настав вечір. ”
з обома тезами - погоджуюсь ))
але зауважу, що це релішія померла в романтиків котрі робили революцію, а ось у вуха піпла її файно заливали,
я ось приведу приклад своїх бвтьків ...умовно кажучи доросле життя яких прийшлось на кінець 70х початок 80х,
так ось вони вже ніхрєна не віририні в КОМСОМОЛ ні в ....(щей мене покарали, що я погодився в октябрьонки вступити, батько навіть значок Лєнніна відірвав та викинув) а вплив західної РОК культури був шалений, а ось батьки моїх батьків, умовно РОЗКВІТ яких припадає на кінець 50х і початок 60х ... о , оті УПОРОТІ (оркім бабусі), мені і про КАТЮШУ розповідали ..як її німці боялися ..і про Ленініський шлях і тд.
це все субєктивно. це моє особисте враження, і я не читав відповідної літератури та висновків експертів.
Ответ на сообщение пользователя GOTS
“ з обома тезами - погоджуюсь ))
але зауважу, що це релішія померла в романтиків котрі робили революцію, а ось у вуха піпла її файно заливали,
я ось приведу приклад своїх бвтьків ...умовно кажучи доросле життя яких прийшлось на кінець 70х початок 80х,
так ось вони вже ніхрєна не віририні в КОМСОМОЛ ні в ....(щей мене покарали, що я погодився в октябрьонки вступити, батько навіть значок Лєнніна відірвав та викинув) а вплив західної РОК культури був шалений, а ось батьки моїх батьків, умовно РОЗКВІТ яких припадає на кінець 50х і початок 60х ... о , оті УПОРОТІ (оркім бабусі), мені і про КАТЮШУ розповідали ..як її німці боялися ..і про Ленініський шлях і тд.
це все субєктивно. це моє особисте враження, і я не читав відповідної літератури та висновків експертів. ”
Ну от, ти сам написав. Від комуністичної релігії лишилась обгортка. Реальною ідеологією було ... двоємисліє з суворим розподілом, де що треба казати і робити.
Ответ на сообщение пользователя Товарищь Крокодиловъ
“ Ну от, ти сам написав. Від комуністичної релігії лишилась обгортка. Реальною ідеологією було ... двоємисліє з суворим розподілом, де що треба казати і робити. ”
..особливо мені подобалось, що ЖІНКА це не власність, тому паруватися можна з любою яка дасть )))
і що гроші не потрібні і тд...
а взагалі ідеї були цікаві ... але точно не для суспільства яка навіть не перейшло до індустріалізації та урбанізації,
ці ідеї проявляються вже в постіндустріальних країнах.
Ответ на сообщение пользователя GOTS
“ ..особливо мені подобалось, що ЖІНКА це не власність, тому паруватися можна з любою яка дасть )))
і що гроші не потрібні і тд...
а взагалі ідеї були цікаві ... але точно не для суспільства яка навіть не перейшло до індустріалізації та урбанізації,
ці ідеї проявляються вже в постіндустріальних країнах. ”
Та там і побут вождів троооохи відрізнявся від проповіданого))).
Але я давео вважаю, що тогочасна Росія була пілотним проектом, що згодом робитимуть з усім людством. Сталін то всьо згорнув і побудував свій варіант людожерської держави.
І знаєш, що скажу? В 1870-1880-х роках в згорнутому, початковому, набагато більш слабкому вигляді існувало багато ознак, властивих сталінському режиму. Принаймні, після читання Салтикова я так вважаю. Той осетин розвинув напрацювання попередників...
Бахыт Кенжеев
~~~~~~~
* * *
вязкое время немытое вымя
лада-калина сармат-посейдон
и призывая сплотиться во имя
воет упитанный пропагандон
хор александрова родина розог
зоркая область любви и труда
где золотятся колосья березок
мирно пасутся медвежьи стада
что ж поклянемся священною клятвой
очи закрыть и на губы - печать
чтоб на господнее «каин где брат твой?»
даже под пытками не отвечать
Кирило (Говорун)
~~~~~~~
Вчора мав нагоду виступити перед учасниками мега-конференції Міжнародної православної теологічної асоціації. Поставив перед ними та перед собою питання: чи можна засудити російський світ як єресь? Ось деякі аргументи на користь такого засудження.
Якщо під єрессю розуміти тринітарні чи христологічні питання, які дискутувалися в період з четвертого по сьоме століття, то «російський світ» не вийде віднести до розряду єресей. Однак якщо повернутися до часів Іринея Ліонського, коли християнство стикалося з ворожим язичницьким греко-римським світом, тоді можна провести певні паралелі з вченням про російський світ. Обидва світи видаються мені дуалістичними та заснованими на примусі і змішанні релігії з політикою. Ці риси втілилися у релігійних течіях, які священномученик Іриней та його однодумці визначали як єресі. У тому ж дусі, гадаю, можна було б підійти і до доктрини російського світу. Вона дуалістична, тому що, подібно до античного дуалістичного маніхейства чи монтанізму, бачить світ онтологічно поляризованим, протиставляючи «безбожний Захід» «Святій Русі». Вона ґрунтується на примусі, який досяг небаченого на нашій пам'яті кровопролиття. Нарешті, ми спостерігаємо політизацію релігії у Росії у мірі, яку можна порівняти хіба з періодом від Августа до Діоклетіана. Цю релігію сміливо можна називати політичною, якою була і язичницька імперська релігія до Костянтина. Святий Іриней та його однодумці сприймали єресі як форми язичницького мислення, замасковані під християнство. Аналогічно я б інтерпретував і російський світ.
Майже всі помісні православні церкви схильні до етнофілетизму – кожна у своїй мірі. Тому звинувачувати в етнофілетизм лише Російську Православну Церкву було б несправедливо. Водночас Російська Православна Церква продемонструвала безпрецедентний ступінь етнофілетизму. Навіть Балканські війни на початку ХХ століття були менш етнофілетичними, бо були менш жорстокими та кривавими, ніж російська війна в Україні.
Я вважаю правильнішим називати російський світ не етнофілетичним, а філетичним вченням. Російський світ претендує на те, щоби бути вищим за етнічні кордони. У ньому по суті стверджується, що російськомовні етноси (ἔθνη) Східної Європи і навіть Середньої Азії становлять єдиний "народ" - слово, яке можна перекласти грецькою як φυλή. Тому російський світ можна і потрібно звинувачувати не стільки в етнофілетизмі, скільки в насильницькому філетизмі, з акцентом на "насильницькому".
Критський собор 2016 року назвав філетизм «екклезіологічною єрессю». Я знаходжу цей прикметник вельми перспективним у трактуванні доктрини російського світу. Російський світ має свою екклезіологію, і вона досить перекручена. Саме через таку еклезіологію РПЦ знайшла собі виправдання, чому не їхати на Кріт у 2016 році, пізніше в односторонньому порядку розірвати стосунки з іншими церквами, а також розгорнути неканонічну діяльність в Африці. Те, як Російська Православна Церква та Українська Православна Церква Московського Патріархату ставляться до Православної Церкви України, є ще одним свідченням спотвореної церковної свідомості. Доходить до того, що в РПЦ та УПЦ МП готові перехрещувати членів ПЦУ, яка, нагадаю, перебуває у повному спілкуванні принаймні з деякими помісними православними церквами, зокрема з Вселенським Патріархатом.
Спотворена екклезіологія, що лежить в основі ідеології російського світу, характеризується низкою редукціонізмів. Вселенська Церква, якщо дивитися на неї через призму російського світу, фактично зводиться до однієї помісної церкви – Московського Патріархату. У такому разі не таким вже й жартом виявляється твердження "вірую в єдину святу соборну та апостольську Церкву Московського Патріархату". Саме такі спотворені екклезіологічні погляди маніпулятивно утримують багатьох членів УПЦ від приєднання до ПЦУ.
Нарешті, дозволю собі використати розрізнення, яке я провів у своїх попереденіх екклезіологічних розвідках - а саме між природою та структурами церкви. У випадку російської церкви ми маємо справу з екстраординарним випадком підміни церковної природи її адміністративними структурами. У результаті російська церква виявилася такою, що голосно мовчить про війну в Україні. Точніше, тільки її адміністрації дозволено говорити про війну, і це слова беззастережної підтримки. Голос усієї церкви звівся до провоєнних заяв її адміністративного апарату.
Усі єресі – це передусім редукціонізми Православ'я. Російський світ породив еклезіологію, яка є таким редукціонізмом. Тому він цілком тягне на еклезіологічну єресь, якщо використовувати термінологію Всеправославного собору на Криті.
Запрещён по доносу прихожан. Как это прекрасео!!
~~~~~~~
За молитву о мире запрещен в служении московский клирик
Как сообщает телеграм-канал «Христиане против войны», по их сведениям, причиной запрета в служении священника Иоанна Коваля, клирика храма ап. Андрея Первозванного в Люблино (Москва), стал «донос со стороны прихожан данного храма, которым не понравилось, что священник в молитве „о Святой Руси“ слово „победа“ заменяет словом „мир“».
Указ о запрете в служении Коваля опубликован на сайте Московской епархии. В запрете клирик будет «до окончания рассмотрения его дела в Дисциплинарной комиссии при Епархиальном совете г. Москвы».
Напомним, что накануне был отправлен в запрет на три месяца клирик Испано-Португальской епархии протоиерей Андрей Кордочкин, известный своими антивоенными выступлениями.
«Это финальная стадия процесса милитаризации православия» / «Поживем — увидим» с Андреем Кураевым
https://m.facebook.com/story.php?story_fbid=pfbid0...
Над Киевом всю ночь взрываются ракеты. На фотографии кот моей киевской корреспондентки этой ночью.
Кажется, пора писать уже апофатические посты: о чем я не пишу и не буду писать под завывание сирены собственного телефона и на фоне фотографий кота и российских ракет над Киевом.
Например, о российских «выборах». Почему? Да потому что сейчас избирательные урны на оккупированых территориях да и в самой РФ обретают свое первоначальное значение. И другого смысла у них нет. При фашизме во время войны понятие каких бы то ни было выборов, кроме внутреннего— абсурдно и безнравственно. При Сталине тоже были «выборы» и в моем детстве при Брежневе, но никому из разумных людей в голову не приходило всерьез их обсуждать. (Кстати, хочу дать ссылку на недавно вышедшую статью о нео-сталинизме современной России https://www.svoboda.org/a/znakomjtesj-neostalinizm... Evgeny Dobrenko)
«Все что вам надо знать о ПрБ("прекрасной росии будущего") это участие яблочников и навальнистов в фейковых выборах на территории Украины. « (Valery Balayan)
Но Российская интеллигенция в релокации снова в шоке: нам что, теперь и этом своем родном не писать, что ли? А о чем? Туда нельзя, сюда нельзя… вот она новая диктатура: уже нельзя написать ничего демократического, общегуманистического, универсальное, как мы любим и привыкли? А как же «величие замысла»?
Увы. Это еще один— и боюсь, заслуженный интеллектуальный и очень небольшой, должна заметить, ущерб этой войны. Естественные последствия . Ещё одна форма коллективной , собранной из индивидуальной, интеллектуальной ответственности. Всё нейтральное, сказанное , написанное так, как будто войны нет и ответственности нет— акт будущего самообвинения.
Все биографии и заслуги перед лицом этого обнулились. Нет никакого за-контекста. Есть здесь и сейчас. Любое обсуждение «внутренних дел», произведение, цитата, вступительный текст к выставке, написанный в 2023 по-русски навсегда останется в историческом контексте геноцидальной имперской войны РФ против Украины. И никто над этим не волен. Могу дать подсказку, практический лайфхак: если сомневаетесь, как написать или сказать, отнимите 80 лет и припишите мысленно в конце вашего текста «Берлин, 1943».
Так культур.ру с удивлением открывают для себя мир декольниальной оптики и на глазах изумленного современного мира изобретают велосипед: «И получается, что вот этот путинский универсализм "культуры и любви" - разумеется, абьюзивный и террористический - совершенно смыкается с машинальным интеллигентским - ровно таким же - самопониманием российского культурного сообщества - мы же наследуем универсализму и апостолу Павлу, мы отвергаем ложное "величие", империализм и шовинизм, это само собой и мы хотим, чтобы люди были братьями, и культура - как мы ее себе конструируем - якобы создает нам "домик", в котором мы уверенно чувствуем себя борцами с тоталитаризмом и всяческим культурным партикуляризмом ("провинциализмом")»
Вот и Александр Морозов, который еще недавно писал про мои аналогичные анти-имперские деконструкции
текстов и риторики российской интеллигенции что это «балалайка с одной струной» ,неожиданно открыл для себя, что путинские имперские нарративы совпадают с хорошерусскими представлениями интеллигенции. (В скобках отметим использование слова «провинция» /«провинциал»— вспомним его внутреннюю форму и этимологию pro-vinc() =‘побежденные» , покоренные Римской империей).
Что ж, поздравляю с запоздалым открытием. Я не в обиде.
Помогу дальнейшими аналогиями и повторю
Совпадение это нельзя считать случайным. В основе общие лагерные механизмы. ГУЛАГ РФ в головах— одна зона. Да, в том самом смысле. Повторю. Один общий лагерно-гулаговский инвариант:
1. Нарциссизм— доминирование и культивируемое сознание собственной исключительности, в основе которого опыт насилия/унижения, травмы и комплекс виктимности и неуверенности себе и своей личностной ценнности и идентичности — отсюда сбивание в стаи и произвольная агрессия в ответ на что угодно, что видится как угроза себе и своему.
2. Отсутствие общего для всех закона , замещенного встроенным (обычно негласным) кодексом «понятий», отход от которых жестко карается.
3. Принадлежность и лояльность. «Своим» можно всё.
4. Чужим или Предателям (вышедшим из парадигмы и не пожелавшим оставаться «своими») можно сделать всё, никакие морально-этические ограничения на них не распространяются (шкала вариантов: от насилия и кувалд до «Новичка» или массового буллинга).
5. Внеморальность и релятивизм. Вранье и манипуляции для достижения цели в большинстве сообществ.ру не считаются зазорным. Дальше шкала допустимого отличается лишь длиной (модулем), но не вектором.
6. Всё это выдается за объективный порядок вещей, мироустройства, природный закон и пр. Сомнение жестоко карается (см пп.2-4)
Имперство— тот же самый механизм вышедший за периметр собственной колючей проволоки, точнее желающего расширить этот периметр тоже говорит голосом универсализма (п.6) и ‘непреходящих/вечных/ преданных всеми, кроме нас» ценностей— именно в эти одежды он всегда рядится. И это всё не ново— просто давно описанное разнообразие имперского инструментария даже относительно посвященному россиянину в новинку. От «любви», «я тебе добра желаю», «я смотрю с надмирных высот и поэтому знаю, как лучше/правильнее», «забота», «старший брат», затем увещевание, мягкое давление, попытка поглощения, уязвление якобы «национализмом»/«провинциализмом», далее унижение и континуум —вплоть до грубой силы, подавления и крови. Манифестации, степени, проявления вербальные или нет и пр— разные. Но явление одно и то же. Подавление другого как не случайный, а неизбежный продукт.
Ровно на это же работает собственная виктимная исключительность. Даже в качестве жертв-режима мы в центре, впереди планеты всей. Тот же шовинизм, та же эгоцентрическая имперская оптика только в профиль.
«Єто такой особенньій, русский вариант вьісокого універсализма. Вьісокий универсализм соединяется у деятелей и носителей русской культурьі с пошлейшей имперской надутостью, с наивньім єгоцентризмом легко и естественно, как дьіхание. Русское єто универсальное, универсальное єто русское. "Украина єто где?" "чешское бьідло", "разньіе прочие шведьі". (Бродский)
Вот єто прекрасное (тоже Бродский, 1993 р.)
"На протяжении этого [ХХ] столетия русскому человеку выпало такое, чего ни одному народу (ну, может быть, китайцам досталось больше) не выпадало."
- прямо из русского варианта "вьісокого универсализма" вьітекает. Евреям не вьіпало, украинцам не вьіпало, чеченцам не вьіпало - никому как русским не вьіпало. За универсальность их, наверное.
(Спасибо за комментарий Iryna Berlyand)
Отсылаю снова и снова всех к первоисточнику—к стенограмме Лиссабонской конференции 1988. https://pereulki.com/lissabonskaya-konferentsiya-p...
Как это мне самой не было печально читать: в своем имперском присвоении права на «взгляд сверху» (не важно на универсальность ли культуры или на другие народы, которых почему-то волнуют не проблемы вечности, а такие сиюминутные «мелочи», как русские танки в Центральной Европе):Бродский там, к сожалению, ничем не отличается от Татьяны Толстой. Но самое поразительное в этом документе другое: эффект «спящей красавицы»— насколько это звучит актуально, насколько ничего не изменилось и как никакая работа за 35 лет не была проведена вообще.
Да ладно, 35 лет. Всё 110…
: «"Мы проглядели, что в пресловутом, и нас захватившем, культе "святой и чистой" русской интеллигенции, которая-де лучше всех заграничных и супротив которой немцы и французы просто мещане, - что во всем этом славословии о себе самих, решительно вздорном и курьезном, гулко звучала нота национального самообожания. И когда началось освободительное движение и со всех трибун понеслась декламация о том, что "мы" обгоним Европу, что Франция реакционна, Америка буржуазна, Англия аристократична, а вот именно "мы", во всеоружии нашей неграмотности, призваны утереть им нос и показать настоящее политическое зодчество, - наша близорукость и тут оплошала, мы и тут не поняли, что пред нами взрыв непомерно вздутого национального самолюбия, туманящий глаза, мешающий школьникам учиться уму-разуму у Европы, у Америки, у Австралии, у Японии, у всех, потому что все их обогнали.»
Жаботинский «Русская ласка», 1913
Оттуда же растет и непростительное всезнайство. Опять же преступное.
Опус Ш— ссылок не будет.
На фоне блокады Арцаха и 120.000 человек без еды и лекарств ( и нет, не приходите и не объясните мне, что Арцах — это как Крым. Это не так, если только хотеть разобраться.
Отсылаю сюда: https://m.facebook.com/story.php?story_fbid=101600...
А за аргументацией сюда: https://m.facebook.com/story.php?story_fbid=101600...
Так что и объективный гуманизм теперь что ли невозможен?
Не знаю, можно, конечно вылавливать пчелок из варенья и упиваться своей человечностью, в которой так удобно не различать агрессора и жертву агрессии (вчерашний пост Нюты Федермессер https://m.facebook.com/story.php?story_fbid=999573...
Но для российского интеллектуала и/или гуманиста, не желающего расставаться со своей идентичностью, мне представляется более честным иной путь.
Снять с себя эти вросшие и приросшие изнутри к голове самоназначенные вериги, в мгновение ока трансформирующиеся цепи для других (и снова совпадения почти дословные: «раб на галерах», «особый путь»—корона не давит? )— цепи «Всемирной отзывчивости» и «величия замысла» и заняться наконец просто собственным языком и собственной культурой, которые всеми своими щупальцами будут цепляться за устоявшиеся клише и препятствовать этому честному и, конечно, малоприятному разговору о себе самих. Да, деконструкция имперской русской культуры русским языком — очень непростая, но не невозможная задача. Над этим я и пытаюсь работать.
Универсализм и надмирность перед лицом убитых Россией людей (и всех прошлых преступлений и актов агрессии) это не просто непозволительная роскошь, а операция перекрытия этих преступлений. Внутренняя и/или внешняя, Осознанная или нет— не важно, не знание закона не освобождает от ответственности.
9 сентября 1990 на подмосковной дорожке топором, как это принято на Руси, неизвестный (на самом деле, конечно, всем известный и лицо его не имеет значения) зарубил священника Александра Меня. Это стало одним из поворотных дней и в моей личной биографии, но речь сейчас не обо мне. Просто сегодня И вне зависимости от отношения к христианству (а я едва ли себя могу к нему отнести теперь) мне кажется тем не менее важным напомнить его слова . Его за них убили, чтобы те же самые попы РПЦ, которая во многом и прежде были одной из веток КГБ в те годы могли и сегодня благословлять убивать или сочувственно вылавливать из варенья пчелок, упиваясь своей человечностью.
Разные ветви его последователей и преследователей где-то сомкнулись , а где-то дали разные побеги. Но почти все они сегодня— побег от страшной правды. Сегодня день памяти о.Александра Меня, он был убит 33 года назад— за это время (возраст Иисуса, кстати) можно было что-то понять.
«…модель с о у ч а с т и я человека в творческом процессе. Подлинная ответственность человека, подлинная активность человека. Творцы, соучастники, соответчики. Если мы полностью поймем эту важность христианской ответственности, мы увидим, что некоторые из нас искали в Церкви совсем иного. Я вспоминаю слова французского писателя Рода, который в конце прошлого века писал : «Я вошел в церковь (он был позитивистом), и меня убаюкали звуки органа, я вдруг почувствовал – вот это то, что мне надо, это корабль, который стоит неподвижно, мир проходит, а это все остается, небесные звуки органа… И мне показалось, что все мои проблемы – пустяки, и что проблемы этого мира – пустяки, и что вообще надо отдаться течению этих звуков…» Это не христианство, а это опиум. Я очень ценю слова Маркса об опиуме, они всегда являются напоминанием христианам, которые хотят превратить свою веру в теплую лежанку, в убежище, в тихую пристань. Соблазн понятный, распространенный, но тем не менее это только соблазн. Ничего похожего на лежанку или на тихую пристань Евангелие не содержит. Принимая христианство, мы принимаем риск! Риск кризисов, богооставленности, борьбы. Мы вовсе не получаем гарантированных духовных состояний, «блажен кто верует, тепло ему на свете», как часто повторяют. Нет, вера вовсе не печка. Самые холодные места могут оказаться у нас на пути. Поэтому истинное христианство – это, если хотите, экспедиция. Экспедиция необычайно трудная и опасная... «
И не только христианство. Искусство. Литература. Культура. Просто жизнь.
нічьо собі простирадло. Афчьом суть?
СССР - это не вкусный пломбир, это расстрелы по национальному признаку. 3 февраля 1938 года на Бутовском полигоне был расстрелян почти весь состав труппы латышского театра "Скатувэ". 258 человек, из которых 229 были латышами.
Ответ на сообщение пользователя nataniel
“ нічьо собі простирадло. Афчьом суть? ”
Ссуть? У пісочок ...
Товарищь Крокодиловъ
03.10.2023 09:14
***
Йа такі знав, плят!
Всё больше думаю о непосредственной связи теории малых дел и большого зла. Не раз замечала (и, уверена, замечали и вы), что самые людоедские комментарии поступают от тетенек или юных дев, чьи странички украшены котиками, цветочками и лучикам добра и позитива.
Уже писала про сентиментализм как антоним человечности.
Сентиментальная жалость вообще— всего лишь поверхностная эмоциональная реакция организма, не требующая усилий.
Сентиментальность— реакция физиологии, а не плод душевного труда. Это дешевая душевная маска, которая рядится в сочувствие, но за которой прячется как раз отсутствие эмпатии.
Эти котики и цветочки (как и “мальчики” ) суть душевные эвфемизмы, эрзацы человечности вместо боли и внутренней работы.
У меня есть гипотеза, что именно с этим связан новый расцвет уменьшительных в современном российском наречии . (В юности мне довелось переводить замечательную статью великой польско-австралийской лингвистки Анны Вежбицкой про семантику уменьшительных суффиксов в русском языке, но это было ещё до расцвета нынешнего).
Все эти «детки», «садики», «мамочки»— не просто уменьшительно-ласкательные, не просто сентиментально-фальшивые, но и глубоко лакейские («стульчик», «билетик», «водичку»). И именно в этой связке они хорошо отражают нынешний лагерно-фашистский дух современной России.
«Мне приходилось соприкасаться с уголовным миром. Фольклор уголовного мира всегда сентиментален, поэтому герой называет себя «бедный мальчонка». При этом сентиментальность обыкновенно сочетается с жестокостью, даже, более того, это подразумевает. Представление обидчика, что он обиженный. Отсюда обычная норма хамского поведения. То, что мы в уголовном кодексе назвали бы превышением меры обороны. Когда беседуешь по-человечески с людьми, которые совершают такие дела, наталкиваешься на убеждение, что он оборонялся, что все против него» (Юрий Лотман )
Сентиментальность как декорации зла. Виктимная агрессия.
И это напрямую связано и с «зоной комфорта» , и с общим лагерным менталитетом и устройством нынешнего российского общества по образу и подобию зоны.
«О тюремной сентиментальности написано много пустого. В действительности – это сентиментальность убийцы, поливающего грядку с розами кровью своих жертв. Сентиментальность человека, перевязывающего рану какой-нибудь птичке и способного через час эту птичку живую разорвать собственными руками, ибо зрелище смерти живого существа – лучшее зрелище для блатаря» (Шаламов)
Потому так так неуместна сейчас российская сентиментальность, потому неловко читать рассказы о лучиках добра от хороших.ру, которые ещё то и дело противопоставляют ее «расчеловечиванию»
На самом деле же всё ровно наоборот.
Нацисты тоже были очень сентиментальны: тоже любили цветочки и кошечек и плакали над скрипичными концертами.
Напомню ещё раз у Хафнера : " В мире и даже специально в литературном мире почти не заметили того обстоятельства, что в Германии 1934-1938 годах было написано так много воспоминаний о детстве, семейных романов, книжек с описанием природы, пейзажной лирики, нежных изящнейших вещичек, литературных игрушек, как никогда прежде... Книжки, полные овечьих колокольцев, полевых цветов, счастья летних детских каникул, первой любви, запаха сказок, печных яблок и рождественских ëлок, - литература чрезмерной назойливой задушевности и вневременности как по свисту хлынула на полки книжных магазинов в самый разгар погромов, шествий, строительства оборонных заводов и концлагерей... "
Список российских благотворителей в поддержку людоедства я смогла прочесть даже не до половины. Но до чего он впечатляющ.
Эксцессы с доверенными лицами и разнообразными «выборами Софи» напоминать не буду. Они и так на слуху и на виду. Все эти аргументы о дружбе со злом ради спасении Х (где Х может быть театром, делом, факультетом и даже больными детьми) уже сто раз обсуждены и пережеваны.
И сейчас то и дело натыкаясь на глухоту и слепоту своих бывших коллег по благотворительности, я всё отчетливее понимаю: это закономерно, а не случайно. Как и котики и цветочки вместо реальной человечности.
Собственно, вся система российской благотворительности строилась на постепенном симбиозе с государственным злом. Это была именно вербовка — по меткому замечанию Евгения Добренко о типе взаимоотношений российского государства и общества. (https://www.svoboda.org/a/zaverbovatj-stranu-...
«те, кто выбирают меньшее зло, очень быстро забывают, что они выбрали зло. (…) Более того, если мы рассмотрим техники тоталитарного правления, станет очевидно, что аргумент «меньшего зла» — вовсю используемый и теми, кто непосредственно принадлежит к правящей элите — суть неотъемлемый элемент в аппарате террора и преступлений. Идея о приемлемости меньшего из зол сознательно используется для того, чтобы расположить государственных чиновников и население в целом к принятию зла как такового. Вот один из многочисленных примеров: истреблению евреев предшествовала последовательно выстроенная череда антиеврейских мер, с которыми соглашались, ссылаясь на то, что отказ от участия в них сделает всем только хуже, пока, наконец, ситуация не стала такой, что хуже уже и быть не могло.(…). « Ханна Арендт
Сегодня прочла пост человека, с которым меня связывает юность. Человека, уже не раз заплатившего и готового и дальше платить высокую цену за собственные убеждения. Человека, верящего в то, что она может сейчас что-то изменить к лучшему. Пост о том, чем пахнет крымское мыло в Москве и как человек важнее государства.
У меня нет сомнений в ее добрых намерениях.
Я верю в теплые человеческие чувства и даже психологически могу понять, как велик соблазн объявить всё плохое происками Пу и абстрактного “государства «, но я убеждена, что именно поддавшись минутному импульсу физиологии души, сентиментальности, мы не только не становимся лучше и человечней, а ровно наоборот: мы продолжаем ровно ту линию безличности и безответственности (а часто и безответности) перед лицом зла , которая единственно ему и нужна. Мы предаем верность своему человеческому призванию и тех, кто хотел жить, но кого убили вчера и сегодня на рассвете российские ракеты , мы предаем человеческую солидарность и ответственность перед теми, в кого они летят сейчас.
Ракеты запускают россияне. Их наводят россияне. Их доставляют россияне. Их программируют россияне. Их не замечают тоже россияне.
Украинцы не заметить их не могут. У них нет такой роскоши. Их ими убивают. Прямо сейчас.
И никакими уменьшительными этого зла не уменьшить, и никакими цветочками не замаскировать, и никакими обнимашками, разговорами о теплых чувствах, безличном государстве и даже реальными малыми и важными делами это не отменить.
Какой же злобный дух уселся над многострадальной Россией, что у жителей ее нескончаемый страшный Хэллоуин?
ДИТРИХ ЛИПАТС
Я тут разговорился с одним русским водителем, у него небольшой фургончик, чуть побольше привычной вам «газельки». Когда нам электронные «лог буки» навязали, то есть, стали за нашими часами вождения со спутников следить, многие водители на такие вот средства доставки перешли. Там сиди за рулем сколько хочешь, полиции до того дела нет. Ни весовых станций тебе, ни инспекций. Да и прав профессиональных не спрашивают. Хоть и платят за такие грузы значительно поменьше, но водители не жалуются — свобода. Я и подумал, что собеседник мой — именно наш, бывший тракист. Оказалось, вовсе нет. Он и в Америке-то чуть больше года. Рассказал он мне удивительную историю, Хэллоуин отдыхает.
Всего полтора года назад жил он в большом русском городе. Не скажу в каком, не хочу никаких его секретов открывать. Случилось так, что жена его приболела, не смогла пойти в садик, где сынишка их в какой-то там постановке играл. Пришлось идти ему. Как увидел он, что сыночек его, в компании таких же шибздиков, встает в линеечку, формирует букву Z, — в глазах у него потемнело, а как глаза протер, — детки уже под пианино в букву V встали. Дождался он паузы в том представлении, взял сыночка за руку и — к выходу.
Бежит за ними хормейстер: «Куда вы мальчика уводите? Он у нас патриотический стих читает, без него никак». «А туда увожу, где такого вот дурдома нет», — ответил папа, и с сыночком своим за дверь, на воздух.
Пошли они по дорожке, к автобусной остановке, вдруг сзади окрик строгий: «Остановиться! Смирно!» Оглянулся папа в удивлении, а к ним от дверей садика широко шагает военный в высокой фуражке. Штаны с лампасами, погоны генеральские. Глаза прям сверлят. «Вы что это мальчика с такого мероприятия забираете? Отвечать по уставу!» — «Не знаю я вашего устава, не служил, комиссован был по болезни, и отвечать вам вовсе не намерен. Вот еще! Это мой сын, я его отец, вот и забираю. Вам до того дела нет».
Расшумелся генерал, требует мальчика на место вернуть, тут целая комиссия, говорит, собралась на этот утренник посмотреть, будут решать, показывать ли все это заезжим чинам, а он, понимаешь, такое мероприятие срывает. Но и папаша не сробел, высказал генералу, что он про всю эту СВО думает, и еще раз все это сборище дурдомом обозвал. На все это люди смотрят, генерал дрожмя от гнева дрожит, а они с сыном развернулись да пошли своей дорогой.
вспомнилось и сибиряках....
15-летний голубоглазый мальчишка Александр(дедушка моего мужа) бежал оттуда обратно в Украину и выжил
Операция «Запад»: как за день НКВД депортировало 78 тыс. украинцев из западных областей
Операция по депортации готовилась несколько месяцев и в режиме секретности.
Даже местное партийное руководство узнало о ее проведении лишь за два дня.
Операция охватывала Волынскую, тогдашнюю Дрогобычскую и Станиславскую, Львовскую, Ровенскую, Тернопольскую и Черновицкую области.
Ночью и ранним утром 21 октября 1947 года в тысячи домов жителей Западной Украины ворвались сотрудники НКВД. Сонным людям объявили, что им дается два часа на сборы, а дальше их высылают на Восток. Так советская власть планировала лишить западноукраинских повстанцев новобранцев и материальной поддержки.
По документам, в каждом железнодорожном вагоне должно было находиться 35-40 человек, но на самом деле людей набивалось вдвое больше. В таких условиях людям пришлось ехать тысячи километров.
Ссыльные страдали от холода и давки. Их кормили соленой рыбой и давали вместо нормальной воды кипяток. Каждые несколько дней людей из разных вагонов между собой перемешивали, чтобы предотвратить бунты.
Сотни детей и пожилых людей умирали еще в дороге. Тех, кто выжил, заставили работать на предприятиях угольной промышленности восточных районов СССР.
Всего в Сибирь и Казахстан было насильно вывезено 26 332 семьи – 77 791 человек. Из них – 18 866 мужчин, 35 685 женщин и 23 240 детей до 15 лет.
Оставленное имущество, землю и недвижимость распределили на нужды колхозов, местной власти и бездомных. Впоследствии во многие пустые квартиры и дома заселились новоприбывшие россияне....
что сейчас происходит в Мариуполе например
Текст Оксани Забужко.
~~~~~~~
Це фото було зроблено 115 років тому (на звороті є дата, 4-VII-07), у волосному містечку Білилівці Бердичівського повіту Київської губернії, де через 20 років (точніше, 27.11.1926 р.) народилась моя мама. Мама була здібна дівчинка з ранньою пам’яттю - вона ще встигла запам’ятати українську провінцію такою, як на цьому фото. І передати цей образ мені.
Після 1933 року цієї України не стало. І місто Білилівка (з тисячолітньою історією, з бл. 10 тис. мешканців, з 2ма церквами, костольом і синагогою, з гуральнею й броварнею, млинами й вітряками, шкірзаводом і ярмарком, школою й хедером, із своїм осередком "Просвіти" й аматорським театром і т.д. і т.п.) - стало селом.
Десь удвічі (згрубша) менш чисельним.
І - колгоспним.
Для порівняння тут слід було б умістити фото "колгоспниць" із цієї самої місцевости через 30, 40 чи 50 років - вірогідних дочок чи внучок цих невідомих мені дівчат (якщо вони, звісно, вижили й мали дочок і внучок). Але тим уже не робили фотографій, і ми маємо всі шанси невдовзі забути, як вони виглядали - спеціально виведена сталінською Росією порода жіночих рабів, у вічних кухвайках і кирзаках, по-старечому закутушкані хустками й згорблені на бурякових плантаціях істоти непевного віку. (Коли їм вдавалося втекти в місто наймичками, або, по війні, - чорноробочими, вони старалися позбутись насамперед домашньої мови й вимови, що могла б їх видати «управдому», і тому щоразу, коли я чую «Кієв всєґда ґоворіл по-русскі», я автоматично сприймаю такого спікера за внука карателів – того, чиї прийшлі діди й прадіди в 1933-му робили з українцями акурат те саме, що їхні співвітчизники намагаються зробити нині).
Сьогодні хотілось нагадати: у 1933-му було вбито не стільки-то мільйонів людей – а цілу культуру, неповторний уклад життя й побуту, продуктом якого, серед іншого, був і оплаканий мною ще в «Польових дослідженнях з українського сексу» тип жіночої вроди (бо це також частина культури, завжди і всюди!). Не буду наводити тут цитат із власного роману - хто читав, напевно пригадує пасаж про селянські знімки початку століття.
Давайте знаходити такі знімки. Давайте їх збирати, поширювати, вдивлятися в тодішні обличчя – бодай на те, щоб навіч бачити, #за_що_ми_воюєм.
Волгоград готовится к переименованию в Сталинград
Волгоград может получить другое название в результате референдума, тем более, что данный вопрос уже неоднократно поднимался на самых разных уровнях. И теперь Волгоградская облдума готовится к вероятному переименованию города в Сталинград, обсуждая соответствующую поправку в закон об административно-территориальном устройстве региона. Данный законопроект опубликован на официальном портале законодательного органа.
***
Шизофренія, рашизм, реваншизм. Подалі від руССкіх покидьків!
Гета підписздесь!
Я не ставив? Але ж красівий відосик)).
Ответ на сообщение пользователя GOTS
“ я зрозумів, що генсеки які мають укр коріння проводили "оттєпіль" в порівнянні з "живодьрами" і це щменшувало страх людей і відповідно привело до розпаду СРуСРу.
А тепер в ХС де до керування повернулися "живодьори" і відповідно повернення до історичної жорстокості , вірно ? ”